Attraversiamo

Лірика

Опановую крила. Я надто для цього смішна.
Вітер бʼє по щоці і лоскоче моє волосся.
Я сумую за сонцем, проте, відштовхнулась від дна
І радію тому, що нарешті мені це вдалося.

Я тягнусь по канату й дивлюсь на усі свої рани,
І я чую як знизу щось кличе мене під солодом
Показала тобі лиш одну з незліченних граней,
Інші треба ще гріти під вічно сталевим холодом.

А ці крила «на виріст», бо трохи в спині завеликі,
Та я йду по канату, ще трохи — впаду в висоту!
І злечу вже як можу— незграбно, свавільно і дико!
/-Я до крил своїх точно
Точно до них
Доросту./

Вікторія Коваль

Подобається

#1913 в Різне
#391 в Поезія

У тексті є: поезія, лірика та філософія, лірична поезія

Відредаговано: 27.02.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись