Світло Тінь

Ніч, що розірвала тишу

Долина Імі спала.
Квіти Лунара світилися м’яким сріблом, ріка шепотіла древні мелодії, а птахи Озор склали крила на високих гніздах, оберігаючи нічний спокій.

Аіті теж намагалася спати…
але сон не приходив.

Вона лежала на м’якому ложі, яке їй постелила Лі де Шатан, але це ліжко було надто лагідним, надто спокійним — не схожим на холодні камені, під якими вона звикла спати разом із Вогнетінем.

Вона перевернулася.
Ще раз.
І ще.

А потім — різко сіла.
Груди обпік гострий біль, ніби хтось ударив у саме серце.

— Вогнетінь… — прошепотіла вона.

Вона відчула це не думкою.
Ні.
Це був виклик, який пробився крізь камінь, відстань, магію і темряву.

Крик бурі.
Крик болю.

Їй здавалося, що повітря над нею завібрувало.
Її руки засвітилися — слабким, але чистим сріблом.

Що з ним?
ЩО З НИМ?!

У голові пролунала ледь чутна ілюзія голосу:

Аіті… біжи…

Вона підскочила з ліжка.
Піт залив лоб.
Очі наповнились слізьми, яких вона не пам’ятала за собою ніколи.

Її тіло знало правду.

Вогнетінь живий.
Але в жахливій небезпеці.

І ця небезпека наближалася й до неї.

---

Пробудження світла

Її руки продовжували світитися.
Срібло в їхніх долонях спалахувало щораз сильніше.

Вона стисла пальці — й відчула, як магія підкоряється їй.
Це було нове, незнайоме…
але правильне.

У двері хтось тихо постукав.

— Аіті? — це був Кейрон. — Ти не спиш? Я почув…

Він не договорив, бо побачив світло.

— Ти…сяєш, як маленький місяць.

— Замовкни, — різко відповіла вона.
Вона не хотіла, щоб він бачив її слабкість.

Але він підійшов ближче.

— Це знову те відчуття? Той біль?

Вона довго мовчала.
Потім ледь чутно сказала:

— Він страждає.

Кейрон здригнувся.

— Дракон?.. Твій… той, хто тебе виростив?

— Він не просто дракон, — її голос тріснув. — Він моя сім’я.

Вона зціпила зуби.

— І я відчуваю його біль, немов він проходить крізь мене.

Кейрон поклав руку їй на плече — обережно, лагідно.

— Ми знайдемо його.

— Я знайду, — поправила вона.

Він не сперечався.

---

Ранкове сяйво і перший виклик

Уранці долина зібралася на центральній площі.
Над ними ширяли Озори, а посередині стояв Вайт де Сан.

— Сьогодні ми проведемо випробування для Аіті, — заявив він урочисто.
— Щоб дізнатися, чи може долина прийняти її як свою.

Люди перешіптувалися.
Дехто боявся.
Дехто був вражений.

Бор стояв в натовпі й ховав злорадну усмішку.

Кейрон став поруч з Аіті.

— Все буде добре, — сказав він.

— Я не боюся, — вона видихнула.
— Я боюся тільки одного — втратити його.

Кейрон опустив очі.
Йому боліла сама думка, що вона може піти.

---

Випробування стихій

Вайт підняв руки — і навколо них з’явилися чотири символи:
вода, вітер, камінь, світло.

— Перше випробування — водяне дзеркало.
Пройди крізь ілюзії, які створить твій страх.

Аіті зробила крок.

Перед нею розлилося озеро, гладке як скло.
І в ньому віддзеркалились…
дракони.
Мертві.
Порожні.
Палені.

— Це брехня, — прошепотіла вона.

Але з глибин виринув Вогнетінь — поранений, закутий, його очі згасали.

— АІТІ… — вигукнула ілюзія.

Вона впала навколішки, зціпивши кулаки.

— Це НЕ він! — закричала вона, і її голос тремтів. — Це страх! Мій страх!

Вода зірвалася ілюзією — і дзеркало зникло.

Люди ахнули.

Вайт кивнув.

— Друге випробування — вітер правди.

Повітря навколо закрутилося, створило бурю, що штовхала її назад.
Пісок бив у лице.
Сила виштовхувала її з площі.

Аіті вперлася ногами й рикнула:

— ВИ НЕ ЗДВИГНЕТЕ МЕНЕ!
МЕНЕ ВИХОВУВАЛА БУРЯ!

Вітер стих.

— Третє випробування — камінь духу.

Перед нею виріс велетенський валун.

— Зруш його.

— Що? Це неможливо! — вигукнув хтось у натовпі.

Але Аіті поклала на камінь долоню.

Її руки засвітилися.

Камінь задрижав…
піднявся…
і впав убік з гуркотом.

Вайт не приховував захвату.

— І останнє випробування… — він глянув у її очі —
світло вибору.

---

Магічний вибір

Перед нею з’явилися дві сфери:

Світла
і
Тіні.

— Долина повинна знати:
ти — світло чи темрява?

Аіті відчула, як щось тягне її до темної кулі.
Сила…
могутність…
влада…

«Прийди до нас…» — шепотіла Тінь у голові.

Кейрон помітив, що вона похитнулась.

— Аіті! Не слухай!

Але тіньова куля вже тріснула від її наближення.

Вона простягла руку…

…і різко зупинилась.

— Я не світло і не тінь, — сказала вона твердо.
— Я — те, що оберу сама.

Вона підняла руку — і доторкнулася до обох сфер одразу.

По площі пройшов шок.
Сфери вибухнули світлом.

Аіті стояла посеред сяйва.

І Вайт прошепотів:

— Вона не з нашого світу.
Вона — між світами.

---

Рішучість бурі

Після випробування долина аплодувала.
Кейрон обійняв Аіті так, ніби боявся втратити.

— Ти це зробила… Ти неймовірна!

Вона дивилась на нього довго, а потім сказала тихо:

— Я мушу піти.

— Що? Куди?!

— До нього. До Вогнетіня.

Він застиг.

— Ти ж щойно пройшла випробування! Долина прийняла тебе!
Тобі треба тренуватися, вчитися, бути тут!

— Він помирає, — сказала вона, і її голос зламався.
— Я відчуваю його. Він один. Він у темряві.
Я не можу тут стояти, поки він страждає.

— Ти не знаєш, де він!

— Знаю, — вона торкнулася серця. — Він веде мене.

Вона зробила крок назад.

Кейрон схопив її руку.

— Я піду з тобою.

— Ні, — вона похитала головою. — Ти потрібен долині. Своїй сім’ї. Своїм птахам.