Апогей кохання чи Пролог нової історії?

Нік не стільки засмагав під  вересневим сонцем, скільки ніжився та відпочивав, лежачи на теплому пісочку. Оксі лежала на воді. Прозорі хвильки легенько штовхали її, а вона, піддаючись їм, ритмічно гойдалася і ні про що не думала.

«Чому на морі завжди відчуваєш повний спокій? Ніде не вдається відключити мізки. Ні вдома, коли відпочиваю, ні в обіймах Ніка, ні у мами, у відпустці…  Тільки море може  змити  всі клопоти і проблеми».  Оксі встала на ноги, подивилася на берег. Нік уже третій день, як тюлень, вилежувався на сонці. Вони потрапили в бархатний сезон, коли не спекотно, а тепло і комфортно. Нік і Оксі любили відпочивати на маленьких острівках , що купчилися між пальцями півострова Халкідікі. Де не де на островах серед зелені ховалися у затінку  невеличкі вілли.  Одну із них вони і орендували. Відпочивало не тільки тіло, але й очі. Заспокійливих барв було небагато: синє-синє небо і море, зелень олив та біленькі будиночки. А ще стильні білосніжні хітони на струнких постатях засмаглих жінок. Але на них Нік не реагував. Оксі усміхнулась і побрела до берега. Відпочиваючих було небагато. Ось берегом віддалялася у яскравому купальнику дівчина, вона чомусь і привернула увагу Оксі.

 «Уула?» - раптом, ніби током, полоснуло  груди.

«Та, ні… Мені постійно тепер  вона буде ввижатися, особливо тут, на морі»

Оксі пригадала, як вони по-дівочому безжурно плескалися серед хвиль, засмагали, об’їдалися тістечками і з подачі Уули пили без міри біле виноградне вино, безпричинно сміялися і передражнювали одна одну.

«Та, ні…- знову подумала Оксі,- цього не може бути».

А дівчина  у яскравому купальнику відходила все далі і далі і повторювала  про себе  з усмішкою: «Та-а-а, ні-і-і… Цього не може бути. Не може бути. Може бути…»

Оксі опустилася на білий пісок біля Ніка.  Розвернулася до нього і стала розглядати. Зараз не хотілося думати: «Арсіной чи Нік?» Вона була щаслива і спокійна, навіщо руйнувати гармонію. Простягнула руку, щоб доторкнутися до його обличчя, але перемудала: «Хай спить». Нік відкрив очі:

- І хто це своїми ніжними протуберанцями хоче мене обпекти?

- Так ти й так згорів, подивись…- розсміялася Оксі.

Нік посміхнувся. Завжди так. Оксі засмагала всього за два дні під морським сонцем. Засмага була гладенька, шкіра виблискувала, як оливки, і на  третій день вона виглядала  як справжня грекиня. А він згорав у перший день, його біла шкіра вкривалася рожевими плямами, у гіршому варіанті – пухирями.  Але цього разу він відповідально поставився до цієї «проблеми» і не дуже згорів.

Нік потягнувся до дівчини, обійняв її, пригорнув і став ніжно цілувати, вона вирвалась і побігла знову до води.

«Оксі з насолодою пірнала в прозорі хвилі Егейського моря». Ой, це початок нової книги «Астерія», але не хвилюйтеся, герої ті ж самі, а пригоди ще крутіші. Обіцяю...