Коли зникає твоє друге Я

Вранішнє сонце  лагідне. Була та «золота середина» переходу літа до осені, коли ще й тепло, і сонце яскраве, і листя ще зелене... Тільки де-не-де, особливо на листі плюща чи клена, осінь бризнула яскраво-рубіновою фарбою. Ще масово не відлітають птахи на південь, і їхнє сумне курликання не турбує душу. Цей спокій у природі можна було б назвати тихим щастям. Наразі у цьому стані перебував і Нік, сидячи в садовій альтанці біля котеджу Оксі. Сола про нього потурбувалася  і напоїла гарячим чаєм, доки дівчата перевдягалися, крутилися біля дзеркал. Домовившись із Ніком зустрітися сьогодні ввечері, вони вирішили над ним поглузувати. То була ідея Уули. Напередодні вони придбали дві однакові вечірні сукні з останньої літньої колекції. Уулі дуже подобалися чорні коктейльні сукні, так як вони чітко окреслювали ідеальні фігури дівчат.

- Привіт Нік! - сказала Оксі, підійшовши до альтанки.

«Зіронька моя, як я скучив!» - ця фраза готова була зірватися з вуст Ніка, але він пригальмував. «А це Оксі чи Уула? І, взагалі, навіть якщо вони будуть у різних вбраннях, як я їх розпізнаю?» Нік насторожено дивився на дівчину. Та кокетливо посміхалася.

- Привіт, Нік! - сказала ще одна Оксі, одягнена точнісінько, як і перша.

 - Ну, зрозуміло, вирішили мене розіграти.

Дівчата засміялися, потім сіли навпроти. Хвилинку всі мовчали. Нік розглядав обох. Порівнював обличчя, шию, ключицю, пальці рук. Все ідентичне. Навіть засмага тепер однакова, після вихідного, який вони провели на Егейському морі.

- Здаюся, - засміявся Нік.

- А ми ні! – сказала одна з них.

«Напевно, це Уула, – подумав Нік. – Єдине, що її відрізняє від Оксі, то це її гарячий темперамент». Він згадав той пристрасний поцілунок, яким нагородила його Уула у першу їхню зустріч

- А давайте-но, я вас спробую розрізнити по тактильному дотику.

- Тобто?

- Поцілую…

- Давай, - азартно відповіла одна з них, першою піднялася і підійшла до Ніка.

"Ага, спіймалася ..." - подумав Нік, вважаючи, що це нестримна Уула.

А дівчина ніжно і якось боязко поцілувала його в губи.

"Ні, не Уула", - зазначив юнак.

Піднялася інша. І на своїх губах він відчув знову такий боязкий і безневинний поцілунок.

- Зрозуміло, змовилися.

Дівчата розсміялися, сказати, так абсолютно однаково. І почали пити чай. Він деякий час спостерігав за ними, а потім зазначив:

- Ваші звички мені теж не підказки, вони закладені в Уули на генетичному рівні. Дівчата! Я здаюсь. Досить мене дурити. У мене аж голова розболілася від перенапруги. Ви ж не хочете, щоб ваш Нік захворів?

- Наш? - Одночасно і здивовано вимовили Оксі та Уула.

Нік почервонів і подумав, що треба від цієї халепи тікати, і сказав, що йому вже час летіти  до своєї обсерваторії на нічну зміну.

- І мені треба  летіти до своєї Лабораторії, - вигукнула одна із них і ойкнула, бо зрозуміла - прокололася.

- Дівчата! Погралися та вистачить. Мені реально потрібен якийсь знак, за яким я вас розрізнятиму.

- Різні сукні? - запропонувала Уула.

- Не факт.

- Давай я постійно носитиму якийсь аксесуар,- запропонувала вже Оксі.

- Не факт.

- А що ти пропонуєш ? Зробити шрам на руці? – роздратовано випалила Оксі.

І в ту ж секунду спонтанна Уула схопила зі столу ніж  і кресонула себе по зовнішній стороні кисті біля великого пальця.

Оксі та Нік ойкнули.

- Ну-у-у, і що, - спокійним голосом сказала Уула, - проблема вирішена.

Оксі повела Уулу в будинок запаяти рану.

"А з темпераментом я вгадав", - констатував Нік.

Він розвіз їх, Оксі – до Лабораторії Простору та Часу, а Уулу до КННЕ.

Увійшовши до Лабораторії, Оксі побачила, крім Баольби і Мішеля, старого професора Чензіру і  Арра. Баольба ще вчора повідомив, що між землянами і Виконавцями волі Творців (так тепер називали «хортусіан») знову встановлено перемир'я. Арр після зустрічі з урядами Конгломерацій телепортувався на свій флагманський корабель і все залагодив. Однак він поставив умову: брати участь в експерименті професора Арсіноя. Без артефакту вони не відлетять. На Землі Старійшеною опікувався професор Чензіра.

Всі мовчки кивнули Оксі, і вона примостилася скромно біля Мішеля.

Баольба невдоволено глянув на них. І це було вже не вперше. Оскільки напруга було великою, вони часто шепотілися, і це не подобалося Баольбі.

Оксі та Мішель замовкли.

І тут дівчина помітила, як одне довге пасьмо її волосся стало самостійно закручуватися в локон.

Вона мало не скрикнула: "Уула!". Але вчасно стрималася. Спочатку Уула так часто робила з волоссям Оксі і своїм. Вона ніяк не могла намилуватися «волосистістю» землян.  Оксі зрозумівши, що Уула тут, вийшла до кімнати відпочинку. Уула не з'являлася.

- Що за прикол? - обурилась Оксі.

Тоді вона сіла на м'який диван, згадала сеанси навчання телепатії, які проводила з нею інопланетянка, і налаштувалась на прийом думок.

- Привіт, - промайнуло в голові.

- Вітання! Тобі не можна візуалізуватися?

- Так, КННЕ приставило мене до Арра. Не довіряє йому. Якщо я вийду з екзитуму, по вібрації енергії Старійшина здогадається, що тут хтось із Виконавців.

- Є небезпека?

- Так. У КННЕ зафіксували зникнення Арра вночі. Очевидно, він передав якусь команду. Я теж була і на флагманському кораблі, і на дослідному… Вони до чогось готуються. Але я не зрозуміла, до чого. Я порушую інструкцію. Мені не можна ні з ким спілкуватися. Але я переживаю за тебе. Будь уважна.

- А ти давно у Лабораторії?

– Давно.

- Я тебе обіймаю. Бережи себе, - подумала Оксі.

Відповідь не надійшла, Оксі посиділа трохи і повернулася до Лабораторії. Скоро всі розійшлися,  і Оксі залишилась одна на зміні.

Раптом за кріслом завібрував потік енергії.