Безсоння під зоряним небом

Цієї ночі Праоп не міг заснути і пішов шукати Атрума. Жрець не зійшов на берег Абу. Він залишився ночувати на кораблі. Праоп знайшов брата на кормі. Той сидів на дощатій палубі, скрючений, а на колінах у нього сидів його любий ібіс. Двома руками Атрум обійняв птаха, нахилився до нього. Шия ібіса лежала на руці. Чорне око прикрилося прозорою плівкою, птах дрімав. Жрець не ворушився, чи то щоб не турбувати птаха, чи то не було сил. Таким нещасним Праоп ніколи його не бачив. Він підійшов до брата, сів поряд на палубу так, щоб плече до плеча. Тільки своїм теплом і міг висловити  співчуття, більше ніяк. Говорити якісь слова марно. І хоча ненароком штовхнув брата, той навіть не поворухнувся, тільки почав стогнати. Спочатку тихенько, так ніби не було сил. Потім голосніше, потужніше, допоки стогін не перейшов  чи то у крик, чи то рик пораненого звіра. Праоп поклав руку на спину брату. Почекав. Атрум не скинув руку. Завмер. Тоді Праоп, як у дитинстві, почав гладити його по спині. Як у дитинстві… Атрум пригадав. Не мама, не тато, ні… а друг Праоп  так жалів його. Це було рідко, коли Атрум сам дозволяв, і тоді рука друга ніжно гладила його, і він засинав. Як виявилося, то була братня любов. Але обидва хлопчики через жорстоких дорослих про це тоді не здогадувались. Ось і зараз, Атрум спустився на палубу, скрутився бубличком і затих. Чи спав, чи марив… Праоп також сповз, ліг, заклав руки за голову і став розглядати зоряне небо.

Починало світати. Але ще можна було розгледіти сузір'я Оріона. А ось нижче за нього, за хвилину до сходу сонця, з'явилася червона зірка.

- Ага, - подумав Мішель, - це Сіріус – найяскравіша зірка у сузір'ї Великого Пса. Та це ж сонячний схід Сіріуса, той момент, коли Сіріус, Сонце та Земля опиняються на прямій лінії. Отже, у них – 23 липня. У давньоєгипетському календарі – початок нового року.

- Боляче ... - раптом прохрипів Атрум.

Праоп знову сів, глянув на брата.

А той знову занімів.

Жорстокий … Він ніколи не відчував ні болю, ні сумління, ні таких нормальних  людських  почуттів, як  страждання і співчуття. У нього ніколи не хворіла "душа". І коли він сказав: «Боляче», Праоп зрозумів, що він говорить не про рани, а про душу.

Атрум не боявся, що брат на нього накинеться за те СТРАШНЕ, що він вчора скоїв. Про це він взагалі не думав. Заплющивши очі, він представляв Тефтанут в їхню останню зустріч. Як дивно, пам'ять зафіксувала постать, її вбрання, її граційні рухи, якісь дрібні деталі, наприклад, тоненьке зап'ястя руки, яке він неодноразово обхоплював двома пальцями, великим та вказівним. Або три родимки на правому передпліччі. Але він ніяк не міг чітко згадати її обличчя. Окремо очі, окремо губи… Але щоб усе обличчя… Він наполегливо хотів його згадати.

«Не можу»,- ненароком промовив він і навіть не помітив, що вголос.

Праоп повернувся до нього.

- Не можу згадати обличчя Тефтанут. Чому?

Праоп не знав, що відповісти.

- Зараз не згадаю. А потім? Що? Зовсім забуду?

Знову мовчання.

- Я його вб'ю.

На жаль, Праоп знав кого. І цього він боявся найбільше. Зникнення острова ніщо у порівнянні з тим, що може наробити жрець після повернення додому. Чер-пен-анх, як і Атрум, здогадувався, що чорна кобра – це справа  рук фараона. Той не міг  пробачити цариці ані кохання до жерця, ані те, що вона має народити йому дитину. «Цікаво, про дитину він згадує чи ні?» - подумалося Праопу. А потім вирішив, що це болючіше, ніж думати про Тефтанут. Напевно, жрець відганяє ці думки. Але що буде далі? У гніві Атрум страшний. Хто його може стримати? Ніхто. Якщо він надумав убити фараона, він так і зробить. Це може призвести до війни із сусідніми племенами, до бунту всередині. Але він піде до кінця. Тим більше в руках у нього така страшна зброя. І обговорювати зараз це марно. "Знайду інший момент",- подумав Праоп, як раптом Атрум заговорив:

- Я знаю, ти злий на мене.

- Ти про що?

- Про Фінехас. Чесно сказати, я вражений. Це зброя богів. Тепер і я в цьому переконався, їй не місце серед людей. Не бійся. Його я вб'ю простим способом.

"У кращому випадку, це буде смута, у гіршому - війна", - продовжував міркувати чер-пен-анх.

Мішель вже трохи відійшов від подій минулої ночі. На зміну прийшов Баольба.

 – Salut!

– Salut!

- Ну, Баба, і нічка була! - вигукнув він. Жезл Тота - це щось більше термоядерної бомби. Один  помах Жезла знищив цілий острів.

- А ти уявляєш, що він зробить з усією планетою? – похмуро відповів Баольба.

- Ти що сьогодні не в настрої?

- Я з КННЕ. Зв'язок із хортусіанами обірвався. Невідомо, що з Ксюшею. Чи не наробила чого наша дівчинка?

- Може, вони відлетіли?

-Ні, вони не ховаються. Зависли над кільцем Сатурна. Була невелика сутичка на орбіті. Все залагодили.   Але хортусіани відмовляються будь що пояснювати.

- Бідолашна Ксью, як їй там незатишно серед цих «голошкірих»,- і сам посміхнувся своєму визначенню.

Баольба не підтримав. Не  той настрій.