Столиця Аштонської Конгломерації

Друзі довго мовчали. Сиділи в осяяному Брамою Вічності тунелі і чекали, чи то аштонці телепортуються за ними, чи то злати через руйнацію входу таки  доберуться до них першими.  Нік сидів біля Оксі, обійнявши її за плечі. Назар - трохи віддалік.

«Мені так завжди затишно і добре з Ніком, - розмірковувала Оксі. - Чому в нас не склалося? Чому мене тягне до Арсіноя? Адже він навіть не здогадується про мої почуття. П'ять років минуло… Може, у нього хтось з'явився за цей час? Як важко Терезам вирішувати свою долю. А може, це просто відмазка. І зірки тут ні до чого?»

Офіцер підсів ближче до них і з лукавим окликом "Та-там!" витяг із кишені пакетик з коричними булочками та урочисто простягнув їх  Оксі. Вона з усмішкою прийняла дарунок і почала думати, як поділити дві булочки на трьох. Нік та Назар дивилися на неї з цікавістю. Дівчина булочки віддала чоловікам, ті поділили навпіл свою булочку і половинкою пригостили її. Вона з’єднала дві половинки з окликом "Та-там!" і розсміялася.

- М-м-м! Яка смакота! - Назар не стільки їв, скільки нюхав булочку, що пахла корицею. - Я, напевне, з'їв би стільки булочок, скільки зірок у сузір'ї Оріон,- назвав сузір'я, яке останнім часом було у всіх на слуху.

- Всього лише  п'ять булочок, тому що в Оріоні зірок яскравіше 2m ​​всього п'ять,- іронічно зауважив Нік.

/ПРИМІТКА: Зірка 2m (друга зоряна величина) — це досить яскрава зірка, добре видима неозброєним оком з Землі/

- А в якому сузір'ї  їх багато?

- У Центаврі 150 зірок, що яскравіші 6m.

- Але при всьому твоєму апетиті, Назаре, ти не подужаєш стільки,- знову розсміялася Оксі.

- Якби в тебе в саду, та ще й з молочком… – замріяно муркотів Назар. – Та ще й з медком…

Ніка це якось неприємно зачепило. Він подивився на офіцера. Але почуття Назара були щирими і відкритими. Нік списав на те, що той дуже голодний. Він подивився на свою Зіроньку. « Оксі ... Оксі ... ти, як Ікар *, віддаляєшся і віддаляєшся від мене у Всесвіті. І я нічого  не можу з цим вдіяти. Крім того, як любити і чекати. А чого чекати?»

Яскравий спалах у тунелі засліпив їх на мить. Перед ними стояли два офіцери зовнішньої розвідки аштонів. Ніхто не здивувався. Зрозуміло, що Уїл злив інформацію і за ними прибули. Адже вони цінний «вантаж», який підлягає обміну. Опиратися було марно, тож спокійно виконували всі накази головного.

Телепортувалися на військову базу, і Назар припустив, що це, швидше за все, в районі пустелі... за будь-якого розкладу – не втечеш. Їх нагодували та помістили до готелю закритого типу. Оксі у своїй кімнаті прийняла душ і вже збиралася відпочити, як пролунав стукіт у двері.

Увійшла Лорі.

- Вітання. Мене закріпили за тобою, точніше за вами.  Не проти?

Оксі зітнула плечима, даючи зрозуміти, що їй байдуже. Але здоров'я Уїла її таки цікавило:

- Як Уїл? Що з ногами?

- Нічого. Дякую. Ти ж знаєш, у нас медицина на рівні. Нарощують кістки. За місяць ходитиме. Він турбувався про вас.

- Дякую,- з іронією кинула Оксі.

- Даремно іронізуєш. Уїл так за вас переживав. Він вас не покинув, це апарат не спрацював.

Оксі не хотілося сперечатися. Лорі зрозуміла, що їй зараз  не до розмов. Побажала «на добраніч» і пішла.

«Хто міг подумати, що мої милі сусіди-художники  є аштонівськими агентами?» - в котрий раз подивувалась дівчина та пішла спати.

Наступного дня аштони їх навіть не допитували. Всю необхідну інформацію вони мали  зі шпигунських супутників. Златів доручили двом офіцерам – Лорі та Хазаму. Офіцери мали переправити полонених до столиці, де в посольстві златів і відбудеться обмін. Зранку на  а-плані вони полетіли до  столиці. Переліт через пустелю був нудним. А от коли на горизонті з'явився мегаполіс, збудований лише якихось п'ятдесят років тому, це вже було цікаво.

Що здивувало Оксі, так це відсутність будь-якої рослинності. Столиця була схожа на гігантський завод із безліччю цехів та механізмів. Це було першою суттєвою відмінністю. Злати після Великої катастрофи зробили найбільший внесок у озеленення планети. Датчик MODIS (Moderate Resolution Imaging Spectroradiometer)* * в 2220 році збирав дані про поверхню Землі з двох супутників, Terra і Aqua. Результати досліджень показали, що площа зелених насаджень на території златів збільшилася на 20%, тобто на понад 20 млн км². Екосистеми ж аштонів страждали від техногенного впливу, а населення – від нескінченних вірусних інфекцій. «Абсурд, у нас кожен школяр знає, що у сосновому лісі в одному кубічному сантиметрі повітря міститься приблизно 5 мікробів, а в сучасному офісі – 5 мільйонів! Чим займаються їхні  вірусологи та екологи?»- подумала Оксі.

- Так, так. Я знаю, про що ти зараз думаєш,- сказала Лорі.- Ми так насолоджувалися з Уїлом у вашому лісовому котеджі свіжим повітрям та співом птахів.

- А саліблозу розкидали по всьому лісі теж з насолодою? – подумала Оксі, але не сказала, змовчала.

- Наш уряд після катастрофи насамперед стимулював технологічний прогрес. Що з того вийшло, побачите. Якщо чесно, картина була непривабливою, і пишатися було нічим. В пору знімати фільм про пост-апокаліпсис. По-перше, над мегаполісом стояв чорний смог, який з а-плану видно було за десятки кілометрів, по-друге, з висоти пташиного льоту дуже важко було розрізнити де люди, а де біороботи, де чоловіки, а де жінки. Всі у спецодязі. І зовсім не видно дітей.

- Де діти? - здивувалася Оксі.

- Вони в резерваціях біля заплав річок, де ще збереглися екосистеми.

«Невже вони так нічому і не навчилися? Не знаю, як із прогресом, а із життям у них точно гірше, ніж до катастрофи».

А-план пішов на зниження. Сів на круглий майданчик, який одразу опустився в ангар. Лорі пішла в диспетчерську, а Хазам швидко нахилився до Оксі, втиснув їй у долоню записку. І сказав лише одне слово: «Арсіною». Оксі відкрила було рота, але офіцер непомітно похитав головою, що означало: «Не треба!» Їх доправили до столичної контори зовнішньої розвідки.  Оксі побоялася друзям показувати записку через спостереження. Вона м’яла в долоні маленький шматочок паперу і дивувалася такому стародавньому засобу спілкування. Коли вони розійшлися по кімнатах, Оксі сховалась із головою під ковдру і спробувала розглянути, що ж у тій записці. Це були  креслення від руки, поділені на чотири частини: південь, північ, схід та захід. У кожній частині був свій малюнок, дівчина спочатку подумала, що то єгипетські ієрогліфи, але потім роздивилася, південь уособлював юнака, який палав у вогні; північ - немовля, що виходить із води; на сході зображений старий, висохлий, як земля, і, нарешті, на заході – дитина, яка пливе в повітрі.