Праоп повертається

Зранку на робочому місці Оксі ніяк не могла ввійти в робочий ритм. Вона  була роздратована і витівками Соли (треба зателефонувати в обслугу, нехай її протестують, Сола останнім часом якась в неадекваті), і зникненням Ніка, і постійною присутністю Назара, і неясністю становища, в якому вона сама опинилася. Баольба спустив її на грішну землю.

- Привіт Ксюша! (Так її частенько називав тільки Баольба та ще Назар. У ХХІ столітті, коли існувало багато європейських держав, їх з Назаром назвали б  співвітчизниками - українцями. Підтримуючи традиції свого народу, вони поважно  називали один одного повними іменами). Назар супроводжував її тільки до Лабораторії, а тут її курирувала власна Служба Безпеки.

- Привіт! Що нового?- звернулася до Баольби.

- З Єгипту? Сканери виявили порожнечі під руїнами Сфінкса. Розчищають.

- А Атрум?

- На моєму чергуванні нічого. Рився весь день у папірусах. Може, тобі пощастить. До речі, я та Блек у курсі, що Нік зник. Тримайся. Ми – твоя підмога.

- Дякую. У тебе втомлений вигляд. Йди відпочивай.

- У тебе вигляд не кращий. Може замінити Мішелем?

-Ні, ні! - запротестувала Оксі.

Вона сподівалася, що робота відволіче її. Відпочивати зараз – це повністю поринути у свої невеселі думки. Перспектива плачевна.

- О, колеги на місці! - з цим вигуком до Лабораторії ввалився (або точніше, вкотився) кругленький Блек.

«Теж мені колега, – про себе буркнула Оксі. - Ну, не подобаєшся ти мені, не подобаєшся. Що я можу з цим зробити?»- і відвернулася, навіть не кивнувши. А Баольба  дивився на нього і чекав.

– У нас великі проблеми. Уряд не вірить заявам сіріусців.

Оксі розвернулась і, як і Баольба, спокійно чекала на продовження.

– Вони не всю правду сказали. Катастрофа у сузір'ї Оріон – це не факт, що справа рук  плантів. Щойно закінчилася конференція астрофізиків, вони стверджують, що зацікавлення плато Гізи мають як сиріусці, так і оріонці. Секунду!

Блек активізував свій браслет, і перед ними виник провідний астрофізик Конгломерації Вільям Брандмайєр:

- Шановні, нагадаю те, що ви безперечно і так знаєте. Піраміди Гізи в цілому так розміщені, що є своєрідною точною картою трьох зірок з пояса Оріона, причому не тільки точно відображають їхнє взаємне розташування, а й характеризують своїми відносними розмірами їхню зіркову величину. Велика піраміда Хуфу відповідає положенню зірки Ап-Нітак, друга піраміда (Хафри) займає місце Ап-Нілам, а третя піраміда (Менкаура) зміщена на схід по відношенню до діагоналі, що утворюється двома іншими. Зверніть увагу - піраміди Гізи утворюють карту неба, не так як вона виглядала, наприклад, в епоху IV династії близько 2500 до н.е., а так, як вона виглядала близько 10450 до н.е.

Блек вимкнув браслет.

- Тепер не зрозуміло, хто і коли встановив наукову установку в Єгипті, чи то сіріусці чотири тисячі років до н.е., чи то оріонці 11 тисяч років до н.е. Чи можна вірити сіріусцям? Чи не знищили вони оріонців? А тепер із цією ж метою летять до нас?

Оксі відвернулася. Так, її проблеми тепер у порівнянні зі Всесвітом виглядають нікчемно.

Блек і Баольба пішли. Налаштовуючи голограму, Оксі звернулася до Атрума: «Ну, будь ласочка, допоможи нам, підкажи, де шукати цю кляту установку».

Атрум разом із Гефетом підходили до храму бальзамування. У вечірній час тут майже нікого не буває. За ними по піску плентався ібіс. Кілька разів озирався на птаха жрець, але не відганяв його. І біля входу до храму взяв на руки. Гефет не розумів, навіщо…

І ось вони біля заповітної стіни. Пройшовши отвір, вони зупинилися на майданчику і почали спокійно і повільно розглядати будову. Світло двох смолоскипів давало таку можливість. Майданчик був невеликий. Тунель до підніжжя Сфінкса Атрума вже не цікавив - це був запасний вихід. Тунель у бік храму теж. Він оглядав сходи, що вели вниз. Колодязь був глибоким. І в ньому – непроглядна темрява.

«А що я очікував побачити? Світло?»

Беззвучно ворушились губи Гефета, який від страху невпинно читав молитви богам. Йому, неосвіченому, здавалося, що вони потраплять у царство Анубіса. Атрум почав спускатися. З птахом в одній руці та смолоскипом в іншій, це було не дуже зручно, тому він періодично зупинявся, сідав на сходи та відпочивав. «Я не відчуваю тут задухи, як у тунелях піраміди. Дивно, таке враження, що працюють витяжки. Дихається легко».

В якийсь момент спуску Атрум побачив тьмяне світло. При наближенні воно ставало яскравішим, але було нестабільним, блимало. Коли до нього залишалося метрів двадцять, жрець подав знак Гефету, щоб той був напоготові. Коли Атрум зробив крок на останню сходинку, перед ним відкрилася панорама широкого тунелю. На початку його горіло два смолоскипи. Трохи далі видно було двох людей. Один лежав на підлозі – це був Атіп. Інший сидів біля нього, заплющивши очі. То був Праоп.

Оксі затамувала подих. Що зараз буде?!

Як не дивно, нічого не сталося. Атрум підійшов до Праопа і опустився поруч із ним на підлогу. Гефет став осторонь. Ібіс, у якого затекли всі кінцівки, вибрався з рук Атрума і пошкутильгав до Праопа. Той розплющив очі, подивився на Атрума і почав гладити птаха, який добре його знав.

– Давно ви тут?

-  Зранку

- Що з Атіпом?

- Коли підходили до того отвору, де високі колони, за десять метрів включилося світлове поле. Ми його не змогли пройти. Потужна енергія не пускає, якщо продовжуєш просуватися, вивертає нутрощі, починаєш блювати, потім запаморочення і непритомність… Атіп пішов першим…

- Він живий?

- Ще живий. Я намагався піднімати його сходами. Не вийшло, - винувато пояснив Праоп.

Атрум глянув на його щупле тіло і посміхнувся. Але не зловтішно. Деякий час вони сиділи мовчки. Атрум впав у якесь дивне умиротворення. Йому добре було сидіти поруч з Праопом і мовчати. І він був щасливий, що той живий. І він не таїв зла на Атіпа за те, що той його зрадив. «А хіба він мене зрадив? Ми – три друга дитинства. Він не зрадив Праопа, врятував його і не дав мені вбити друга. А отже, не зрадив і мене. Раніше з ними так добре було. Особливо в дитинстві, коли тікав від батьків. Що ж сталося? Коли я став таким жорстоким?» Йому захотілося взяти Праопа за руку. І він узяв. Друг відповів легеньким потиском, і в очах його зблиснула сльоза. Праоп завжди був жалісливим, це викликало у жерця неприйняття. Але не зараз. Посмішка і сльози друга раптом немов зняли камінь з його душі. Він теж посміхнувся у відповідь і почав діяти.