Квітково-шпигунська суміш

Випав несподіваний вихідний. Зателефонував Баольба і сказав, що чергування в Лабораторії скасовується, оскільки Блек призначив на сьогодні конференцію єгиптологів. Експеримент  лише на самому початку, а Блеку не терпиться приписати собі чужі лаври. Баольба ще щось невдоволено бубонів, а Оксі вже планувала свій вільний час. Тільки на хвилинку подумала про те, в якому захваті  будуть вчені та мистецтвознавці, коли на власні очі побачать яскраву голограму із реального життя стародавніх єгиптян, їхні храми та житла, звичаї, предмети побуту, одяг… Який потужний потік інформації та натхнення! Єгиптологія збагатиться новими відкриттями та працями; до театру, літератури та живопису увійдуть нові образи, яскраві та історично достовірні.

  Але швидко перейшла на своє. Сьогодні цілий день Оксі вирішила  присвятити своїй улюбленій справі – квітам. Тут, у лісопарковій зоні, вона із задоволенням висаджувала їх на клумби біля свого котеджу. У великих мегаполісах не було місця для природи. Там практично ніхто вже не жив. Туди літали тільки на роботу.

Усі плани перервав дзвінок:

- Привіт, Ксю! Де ти пропадаєш? Вже місяць, як мовчиш.

- Нік! Вітання! Якби ти знав, як я рада тебе чути. Я за тобою скучила.

.- Ага! Твоє мовчання промовисто говорить про твоє скучання.

- Нік, ну не гнівайся. Ну справді, багато роботи. По-перше, я переїхала до  нового котеджу. Можеш привітати, по-друге, теж привітай! Я працюю в проєкті професора Арсіноя!

- Я радий за тебе, але я мегакосмічно за тобою скучив. Без тебе, моя Зіронька, в нашій галактиці якось тьмяно стало. Чи не хочеш до нас приїхати? Ми отримали новий сигнал із космосу…. Треба б з тобою порадитись.

- Але в мене сьогодні вихідний, приїжджай ти до мене, котеджик мій побачиш...

- Окей!

 Оксі, чекаючи на Ніка, вийшла на веранду, присіла на сходи і залюбувалася своїми квітниками. Вона  цілий тиждень копирсалася в землі, замовляла квіти, складала композиції. Особливо їй вдалися центральні клумби з обох сторін доріжки. На одній вона висадила пеларгонії: домашні, з високими великими квітами, і зональні, з темними кільцями на оксамитовому листі. Різні відтінки полум'я палахкотіли на цій клумбі. Але якою б ефектною не була ця композиція, Оксі більше подобалася інша. В центрі вона висадила ніжні, із сильним ароматом гіацинти, білі та рожеві. Широкою облямівкою їх оточували анемони: із зелених, зібраних немов у жабо, листочків на тоненьких стеблинках зривалися догори ніжно-білі чашечки із золотим пилом. І по всій клумбі в розкид вона посадила крокуси пастельних відтінків. Щоки Оксі спалахнули, цій клумбі вона дала назву «Букет нареченої!». «Наречена! Ти спочатку розберися у своїх почуттях. Хто?  Арсіной чи Нік?»

Шурхіт гальки перервав роздуми. Це невидимий за кущами жасмину до будинку підходив Нік.

- Виявляється, моя Зіронька впала до райського саду?

- Я його створила сама, - не без гордощів, з усмішкою відповіла Оксі.

- А я? Чому мене не покликала, я б допоміг.

- І який з тебе зиск?

- Як який, я міг би копати! Знаєш, який я сильний! - Нік підхопив Оксі, що вийшла назустріч,  і закружляв.

Молодий чоловік, високий, спортивного складу, легко тримав тендітну дівчину на руках. Випадковий перехожий, дивлячись на них, подумав би: «Закохані…» Волосся Оксі, зібране в пучок, розсипалося по плечам. Вдихнувши знайомий до болю аромат волосся, Нік похитнувся, різко зупинився і дбайливо поставив дівчину на ноги. Вони подивились один одному в очі. Між ними давно все обумовлено. Вони просто друзі. Але чому тоді так шалено б'ється серце чоловіка і рожевим відтінком заграли щоки дівчини? Нік схаменувся першим і з награною веселістю сказав:

- Що ж, показуй свій Едем!

Чи то від Оксі, чи то від повітря, напоєного ароматом гіацинтів, у Ніка справді паморочилося в голові, і він поводився так, ніби трохи сп’янів:

- Ти вже дала романтичну назву котеджу?

- Ще ні, а ось клумби іменні.

- О, дай відгадаю, - грайливо посміхнувся юнак. - Зіграємо, як завжди, у три запитання. Перше: назви літературні?

- Так.

- Друге: власні чи загальні?

- Власні! - вигукнула з азартом дівчина.

-Отже, виходимо на імена літературних героїв. Чоловічі імена навряд... Це  занадто. Виходить, жіночі.

Подивившись на клумбу з гіацинтами і анемонами, Нік сказав:

- Це або Офелія, або Джульєтта. - І глянув на реакцію Оксі. Та загадково усміхалася.

- Так, гаразд, я майже впевнений, що відгадав. Офелія? Ні! Ні! Спливає одразу потопельниця...брррр... Ні! Це Джульєтта!

- Так! - вигукнула дівчина, приховуючи своє збентеження, тому що збрехала. Але зізнатися, що це «Букет нареченої», їй було соромно.

- З приводу другої я навіть не парюсь – Кармен!

Ось тепер Оксі справді впала в ступор. Через яскраво-червоні пеларгонії вона дійсно так і назвала - Кармен.

- Нік! Боже мій! Я що, така передбачувана?

Хлопець підійшов до дівчини, прибрав пасьмо волосся з обличчя, легко поцілував, ледве торкнувшись губ, і відповів:

- Ні, моя Зіронька, це я в тебе такий розумний.

І знову Оксі відчула, як горять її щоки. Це його "я в тебе" так приємно було чути.

- А ти взагалі, збираєшся мене пригощати  солоденьким? Мій шлунок, як квазар, готовий поглинати весь навколишній простір. Включно і тебе!

- Ой, я й забула, що ти ласунчик! А в мененічого немає!

Звісно, Сола могла замовити будь-що і за лічені хвилини накрити десертний стіл, але Оксі вирішила приготувати для Ніка його улюблене шоколадне фондю. Через півгодини вони весело проводили час, сидячи на веранді. Наколювали соковиті шматочки фруктів, занурювали в гарячий шоколад і годували один одного.

  Наступного вихідного Оксі, як і обіцяла Ніку, вирушила до Лабораторії Космічних Досліджень. В свій час її прийняли до  цієї лабораторії  як перспективного вченого із розрахунком на майбутнє. Оксі пройшла коридорами адміністративної частини і, перш ніж попрямувати  в обсерваторію, зайшла до контрольного пункту. Багато проєктів було засекречено, тому і чиновники, і вчені щодня проходили через «чистильник». (Хоча на планеті вже близько століття панував мир, але між Конгломерацією Златів та Конгломерацією Аштонів ніхто не скасовував наукове шпигунство) Для всіх процедура була звичною. Дівчина думала швидко перетнути зону випромінювання, але вхід в обсерваторію раптово заблокувався. Що це означало, Оксі зрозуміла і попрямувала в зону безпеки,  в якій жодного разу не була за 5 років роботи у цій лабораторії. Не розгубилася і не злякалася. Була просто здивована. Річард Гросс, з яким вона  обмінялася привітанням, кивнув і показав на крісло.