Атрум

Атрум ступав коридорами храму безшумно, але впевнено.  Усе своє життя він витратив на вивчення цієї священної будівлі, спорудженої богами. Знав, що за часів його прабабки Маїт ті прилітали на Землю. Нарешті успіх посміхнувся йому – на першому рівні підземель він знайшов потайну кімнату з загадковими металевими пластинами. Тепер він знав, що легенди його прабабки - це не вигадки. Боги справді спускалися з неба і сховали в храмі Осіріса, як стверджувала Маїт, магічні знання. Ще вона розповіла, що  секрет боги розмістили на третьому рівні підземель. Перший рівень є, дістатись божественних дарів – тепер справа часу.

Підійшовши до непримітної стіни, він прислухався, чи не крадеться хтось слідом?  Ні. Тихо ... Тоді він дістав еліпсоїдний рухомий ключ, вставив у фрагмент орнаменту на стіні і провернув у знайомій комбінації. Кам'яна брила відійшла убік. У кімнаті за столом сидів чер-пен-анх* Праоп і при світлі смолоскипів переписував на папірус таємничі знаки з пластини. «Тепер має все закінчитися», — впевнено подумав жрець. Атрум нахилився над табличкою. Від несподіванки Праоп різко смикнувся вбік, в очах відбився острах.

- Ну то як? Ще багато роботи?

-  Та ні, Священний, працюю над останньою пластиною.

«А чому так злякався? – подумав жрець. – Невже за три місяці роботи зумів розгадати мову богів і прочитати послання? Ах, ти розумник, розумник! Я в тобі, друже, не сумнівався. Ось чому тобі треба зникнути. Так! Зникнути…”  Рука Атрума ковзнула по лезу ножа, захованого в поясі.

За півгодини Праоп перестав писати, акуратно склав аркуші папірусу, звернув їх у трубочку і став якось повільно вкладати в шкіряну тубу, наче щось відтягуючи в часі. Атрум сидів у кутку із заплющеними очима, здавалося,  дрімав.

— Все? — раптом голосно спитав він і розплющив очі.

 Переляк знову паралізував обличчя Праопа. Нічого начебто не віщувало загрози, але переписувачем оволодів божевільний страх. Працюючи довгі місяці, він не відчував вогкості підземелля. А зараз  могильний холод дихнув на нього, не даючи можливості підійти до жерця і віддати папіруси. Той сам підійшов. Взяв тубу і подивився переписувачу у вічі. У твердому погляді Праоп прочитав свій вирок. Не було сил ні просити  пощади, ні навіть поворухнутися. Єдина думка пульсувала в скронях: "Не встиг ..." Та ось права рука Атрума лягла на пояс, що вона намацала, Праоп здогадався ...

Через мить важка плита стала на місце, назавжди закривши в підземеллі чер-пен-анха з нетлінним посланням великого бога Осіріса.

Звичка Атрума безшумно пересуватися коридорами храму багатьох лякала. Ось і зараз підійшовши до роздоріжжя і почувши тиху розмову, він зупинився, прислухався. У темному кутку сиділи уабу**, полуденна спека загнала їх у прохолодні коридори.

- Та говори тихіше, - прошепотів один із них. - Він ненароком підкрадеться і все почує.

- І станеш ти вечерею для крокодилів.  Гам, гам…- страшно витріщивши очі, прошепотів другий. Але побачивши перелякані очі друга, розреготався.

- Тихіше, кажу ж... тихіше... А щодо крокодилів, ти того, загнув... Він все ж  верховний жрець, а не вбивця.

- А про Праопа чув? Три місяці, як зник. Отак. Я підслухав, жреці шепотіли, що Атрум його в підземеллі замурував.

- Дурниці. Вони з Праопом – друзі дитинства, як два брати. Не вірю.

- А про наложниць чув? У Нілі виловлюють.

- Тю, і ти всьому віриш?

- А як не вірити? Ось ти скажи, хто зможе йому в очі подивитися? Хто? Ніхто? Ось ти зможеш?! Ні! Не зможеш! І я не зможу! І ніхто не зможе! Усі очі опускають.

-Так він же божественного роду! Кажуть, нащадок Осіріса. Подивись на його бритий череп – який тобі ще доказ! От і бояться всі йому в очі дивитись, навіть фараон.

- Бояться, це правда, всі бояться. А я отак скажу, його очима Анубіс ***на нас дивиться.

Не встиг уабу вимовити останню фразу, як з мороку коридору з'явилася висока постать у білих шатах. Атрум повільно пройшов, залишивши прислужників у цілковитому заціпенінні.

Жрець подумав: "Хай собі кажуть, головне, що бояться". Зловтішна посмішка спотворила обличчя , і він промовив вголос: «Всі! Хай бояться!»

В одному з коридорів храму, припадаючи на скалічену ногу, до нього підшкутильгав ібіс. Колись Атрум врятував його з пащі крокодила. У ібіса були пошкоджені крило та лапа. Жрець виходив птаха, і той прив'язався до людини. Дивно було бачити високу атлетичну фігуру Атрума і птаха-каліку, що плентався за ним. Спочатку у деяких жерців це викликало усмішку. Але варто було Атруму різко обернутися - усмішка перетворювалася на гримасу страху: він нікому ніколи не спускав глузування. Ті, що йому не подобалися, якось самі по собі або захворювали на найтяжчі недуги, або безслідно зникали. Згодом він став наводити на всіх жах. І став самітником. Єдиним, кого, здавалося, він любив, був ібіс. Щось спільне проглядало в цих двох істотах: скалічена душа людини, самотня і горда, тяглася до скаліченого птаха, такого ж самотнього й нещасного. Але зараз Атруму було не до нього.  Він поплескав у долоні, і птах, почувши знайомий сигнал, завмер на місці. Він довго дивився, як коридором віддалялась постать людини, потім сів і почав чекати.

- Отакої,- промовила вражена Оксі.

Атрум був вже вдома. Дівчина розглядала його стародавнє житло. То була спальня. На тлі простого оздоблення цієї кімнати виділялася лише одна річ – дерев'яна скриня роботи азійських майстрів. Її прикрашала гарна мозаїка з різнокольорового дерева та слонової кістки. Скриня, очевидно, була старою і передавалася з покоління в покоління, як і маленька теракотова статуетка бога, що стояла на низенькому столі з чорного дерева. Вона привернула увагу Оксі. Увімкнувши функцію збільшення та обертання окремого елемента голограми, вона уважно розглядала та фіксувала на моніторі зображення сіріусця. Єдине, що його відрізняло від людей – це оголений потворно витягнутий череп. Атрум теж глянув на статуетку.

"З тебе все і почалося, - і жрець згадав, як одного разу під час прибирання раб ненароком розбив цю статуетку, дарунок його прабабки Маїт. Частина постаменту відкололася. Служник з острахом впав на коліна, втупився в підлогу, боячись підняти очі на господаря. Але той не звертав на нього уваги. Жрець нахилився і став розглядати те, що зблискувало в отворі понівеченого постамента. Не обертаючись, дав знак рукою рабові піти. Атрум зрозумів, що виявив схованку. Але що в ній? .