Глава Четверта(продовження 16)

— «Атраксе, ти не жартуєш? Ти справді бачив це створіння? Де цей рубін? Я зараз же мушу це побачити на власні очі!»

Атракс підняв долоню, ніби зупиняючи Рамасана, і сказав:

— «Зачекайте, Рамасан! Ви рано схопилися зі свого крісла. Присядьте. Послухайте спочатку, що далі сталося. Так, я справді на власні очі її бачив. У неї є і роги на голові, і хвіст. Усе, як на малюнках і в давніх згадках. А сам Рубін Ахараджі ви вже не побачите, тому що… я розбив його, щоб випустити на волю це створіння».

Рамасан знову схопився і вигукнув:

— «Всевишній Ільніре! Навіщо ви це зробили, Атраксе!?»

Атракс провів пальцем по правій брові і дещо невпевнено відповів:

— «Ватажок розбійників мене попросив це зробити…»

Здивування та обурення описаною ситуацією досягло апогею у свідомості Рамасана. Він навіть не зміг сформулювати питання, лише запитально підняв брови і розвів руки в сторони.

Атракс кивнув і відповів:

— «Так, шановний Рамасан, це усе важко зрозуміти і довго пояснювати. Суть у тому, що ця дівчина-сукуб і ватажок розбійників любили один одного вже тридцять років і чекали, коли здійсниться пророцтво, яке мало її звільнити. Звільнити її мав Молот Вершителя, і цим Вершителем виявився я. Ось…»

Рамасан видихнув, провів рукою по обличчю і, знову влаштувавшись у кріслі, взяв чай і сказав:

— «Істинно надзвичайна історія, друже мій Атраксе. Поруч із Вами здивування не припиняються ні на хвилину. Цікаво, де зараз може бути ця дивна пара? Розбійник і сукуб…» — і сказавши це, підніс чашку до рота.

Атракс же саме тоді зробив великий ковток і, махнувши лівою рукою, вигукнув:

— «Так вони тут живуть, на сусідній вулиці, майже навпроти Вас. Я їх бачу майже щодня. Орендують увесь третій поверх, але постійно утрьох бігають до моря, в усамітнене місце, займатися усяким розпустою, начебто цілого поверху мало. На того ватажка і дівчину з ними дивитися вже боляче, виснажені, стомлені, невиспані. Мабуть, сукуб з них усі соки вичавлює!»

Від цих слів Рамасан міцно поперхнувся і не міг прокашлятися, широко розплющивши очі. Атракс підскочив, щоб поплескати його по спині, а Рамасан, щойно зміг говорити, вигукнув:

— «Атраксе! Як може бути подібне? Ватажок бандитів і сукуб у місті й ходять вулицями спокійно, і ніхто нічого не бачить?»

Атракс знизав плечима і відповів:

— «Вона може робити так, що інші люди не бачать ні її рогів, ні хвоста. А ось чому варта не хапає і не тягне до темниці ватажка, я не знаю. Може, відкупився. Мені це не важливо. Головне, що злодійством не займається, і це вже добре».