Глава Четверта(продовження 15)

— «Отже, нашу бесіду з цим північанином грубо переривають члени банди «Вісники Долі». Звісно, я одного з них спрямував на вірний шлях. І подумав, що варто б цю зграю вже врешті-решт розігнати. І ось тут-то все і закрутилося…» — Атракс знову відпив чай, почухав лоба і дещо невпевнено продовжив:

— «Навіть не знаю, як далі продовжити. Спочатку все було як завжди. Як із сотнями бандитського поріддя й раніше. Я демонструю їм свою силу. Залякую до напівсмерті, а потім пропоную стати на правильний шлях… Але тут і почалося якесь божевілля… Загалом, у підсумку з'ясувалося, що ватажок цієї зграї утримує гарем із трьох найсильніших войовниць. Дві з цих войовниць мали найсильніші серцеві переживання до своїх обранців, але вважали себе недостойними своїх обранців і продовжували спати проти своєї волі з цим ватажком. Одна з них виявилася коханням усього життя того північанина, який мені про стародавнє місто розповідав. Я їх звів разом. Друга була закохана в того розбійника, який мене грубо перервав, коли північанин мені розповідав про стародавнє місто. Я і їх звів разом. Третя… ну про третю я згодом скажу. Щоб було зрозуміло потім, третя з цього гарему — найсильніша з амазонок. Суть у тому, що всі троє ненавиділи цього ватажка, але вперто, через якісь свої внутрішні терзання, продовжували залишатися в гаремі й давали себе ґвалтувати, хоча могли спокійно піти. А сам ватажок, як виявилося, терпіти їх не міг і вперто продовжував ґвалтувати, щоб вони нарешті пішли, але вони не йшли. Взагалі, дивна ситуація, я її досі не розумію, і, напевно, і не зрозумію… Так ось, ватажок вперто ґвалтував цих трьох войовниць, а сам уже як тридцять років любив…» — на цих словах Атракс замовк, не знаючи, як продовжити, почухавши потилицю.

Рамасан, усе так само благоговійно посміхаючись, вирішив йому допомогти продовжити:

— «А ватажок любив чоловіків?»

Атракс посміхнувся почутому і відповів:

— «Ні. Хоча, наскільки я зрозумів, серед тієї зграї мужолозтво процвітало… І взагалі, не банда душогубів, а якийсь любовно-розпусний кубло! За всі роки я такого не зустрічав! Фуф… Ватажок був тридцять років закоханий у дівчину, яка була ув'язнена у величезний рубін… Ця дівчина була ув'язнена в Рубін Ахараджі…»

Усмішка спала з обличчя Рамасана. Він широко розплющив очі і вигукнув:

— «Той самий Рубін Ахараджі, про який я думаю? Рубін, більший за людський зріст, який зник тридцять років тому?»

Атракс впевнено кивнув і сказав:

— «Саме він, шановний Рамасан. Саме він. І в цьому рубіні мешкала незвичайна… дівчина… жінка… не знаю. Взагалі, це була не людина. Це було створіння жіночої статі надзвичайної краси, але це не людина. Щоб напевно впевнитися, що це за створіння, я переглянув багато записів з демонології, після того, що сталося, у місцевій бібліотеці… І впевнився в тому, що ця особа… сукуб. Ну, або дуже на нього схожа…»