Глава Четверта(продовження 10)

На кілька секунд я оторопів від побаченого. Мені було всього десять років, але споглядання такої мерзоти пробудило в мені такий гнів. Отож, я накинувся на цих виродків з голими руками. Я бив їх і кидав на землю, немов це були важкі перини, а не запеклі розбійники. Вони кололи мене, різали й рубали, але смертельні рани майже одразу затягувалися. А я ревіїв від люті та образи за цю зганьблену родину. По обличчю текли сльози й кров, але я не зупинився, доки кожен із цих виродків не корчився з переломами та рваними ранами. На той момент, як я закінчив розправу над мерзотниками, дружина, дочка, син і старенька — мати, обіймаючись, нестримно ридали, а сам купець, стоячи навколішки переді мною, гірко плакав, цілував мої закривавлені руки й несамовито вигукував слова подяки.

Ця ситуація і сформувала тоді моє подальше мислення та поведінку. Дивлячись на врятовану мною родину, я, будучи ще зовсім дитиною, дав клятву самому собі, що якщо володію такою силою, то буду захищати від мерзоти й зла всіх, кому зможу допомогти. Ох, скільки після цього я ганяв по лісах і горах і селах покидьків, це вже не злічити. Тоді я й зрозумів одну просту істину, що є і добро, і зло, а уявлення, що межі між добром і злом розмиті і немає тільки чорного і тільки білого, — це вигадали або боягузи, що виправдовують свої мерзенні вчинки, або ті, хто не бачив, як плачуть люди над тілами своїх близьких, убитих розбійниками. Усе просто: добро — це радість, щастя і спокій, зло — це горе, нещастя і сльози. І не варто розводити глибоку філософію щодо цього. Усе гранично просто. А трохи згодом до мене прийшло ще одне усвідомлення: розбійники і душогуби теж люди, але трохи сильніші за звичайних людей. Що, як їх не просто бити, а намагатися через страх змусити відмовлятися від злодійства? Я так і почав робити. Досить часто це спрацьовувало, начебто вони тільки й чекали поштовху, щоб почати життя заново. Були й ті, на кого не діяв цей спосіб, і… і вони назавжди залишалися каліками… Але я нікого ніколи не вбивав. Моя сила дозволяла мені цього уникати. Хоча… був один раз у моєму житті такий мерзенний покидьок, якого я вбив із великим задоволенням. Я розірвав його на клаптики, повільно і жорстоко. І мені цього було мало… Якби була можливість зробити це ще раз, я б це зробив, не замислюючись… І ще раз! І ще! І…