Глава Четверта(продовження 4)

Атракс знову із задоволенням відсьорбнув і вигукнув:

— «Тисяча хвостів Ібліса! Це найкраще, що я пив коли-небудь! Але чому він солодкий?»

Рамасан вказав ложкою на жовтувату сипучу речовину і сказав:

— «Це все воно! Попри всі свої знання та вміння, цю речовину створив не я, а Нарідія! Вона називає його "солодкий пісок"! Але як на мене, це солодке диво! Як і весь цей чай теж диво її чудових рук!»

Атракс знову відсьорбнув і вигукнув:

— «Приголомшливо! Рамасан, тобі неймовірно пощастило з цією жінкою! Це треба бути справді чудовим травником, щоб створити такий дивовижний напій!»

Рамасан знову відпив і сказав:

— «Так. Пощастило… Чудовий чай, кажете? Ну, дива, звісно, вистачає. От хоча б, як цей самий чай і солодкий пісок з'явився. Щойно пані Нарідія опам'яталася, вона запропонувала мені чай. Звісно, я погодився. Тут варта витягає заколотих, закривавлених сектантів з маєтку, а пані Нарідія шукає свою торбинку і, не помічаючи нікого, готує чай. До речі, це ж ви допомогли владнати справи з вартою?»

Атракс, насолоджуючись чаєм, кивнув. Рамасан так само кивнув і сказав:

— «Я так і подумав. А скажіть, як почувається слуга Асан?»

Атракс посміхнувся і сказав:

— «Бідолаха ще не оговтався. Він тоді подумав, що слідом за пані стане на службу справжньому демону з царства Ібліса. Тому вирішив узяти на себе гріх і перебити всю ту погань власними руками, як знак вічної служби поріддю зла. Взагалі таке подумати – я і Ібліс! А потім, коли до нього вже прийшло усвідомлення, що він через власні вигадки перерізав стільки люду… Нехай це були й мерзенні покидьки, але все ж таки люди… Іноді він виходить зі своєї кімнати поїсти і потім знову днями й ночами молиться Ільниру про прощення гріхів. Дуже його шкода».

Рамасан кивнув і відповів:

— «Його можна зрозуміти. Якщо побачити Вашу незвичайну тілобудову вперше, можна що завгодно собі вигадати. Але про це пізніше. Давайте повернемося до історії про чай».

Атракс запитально підняв брови і сказав:

— «Старий, що ти хотів сказати щодо моєї тілобудови?»

Рамасан повів рукою і сказав:

— «До цього ми повернемося згодом. Я б хотів з Вашого дозволу історію про чай завершити».

Атракс знову зробив великий ковток чаю і, спрямувавши погляд на Рамасана, завмер, усвідомивши очевидну річ, що не давала йому спокою. Вираз обличчя Атракса змінився. Він набув більш суворих рис, але водночас здавалося, що став більш відкритим і прихильним.

"Чому він так зневажливо спілкується з Рамасаном? Адже ця поважна людина вже в літах не вчинила нічого осудного. Того дня в підвалі Атракс був на емоціях і без вагомої на те причини сам почав негідно спілкуватися з Рамасаном. Але ж майже одразу ж стало зрозуміло, що Рамасан – достойна людина. То чому ж він продовжує собі дозволяти настільки неналежну форму спілкування?"