Глава Четверта(продовження 2)

Атракс посміхався, слухаючи цю тираду, тому що весь час, поки Рамасан говорив, Нарідія скромно стояла за його спиною і усміхалася. Вона тихо кашлянула.

Рамасан схопився з крісла і витягнувся, як струна, а Нарідія знову злегка присіла і сказала: — «Прошу вибачення, що перериваю вашу бесіду, славні панове, проте я забула подати вам ложки. Ось вони».

І вона простягнула їх Рамасану, який, майже не обертаючись і не дивлячись на Нарідію, кивнув і, взявши дві маленькі ложечки, навіщось сунув їх собі в кишеню.

Нарідія знову тихо кашлянула в кулак і сказала:

— «Я знову прошу вибачити, що не даю продовжити вашу розмову, але мені здалося, пане мій Рамасан, що з вашої лабораторії знову пішов дим».

Рамасан сплеснув руками і, вигукнувши:

— «Ах же старий дурень!» — вискочив з кімнати.

Тієї ж миті Нарідія влетіла у крісло, в якому сидів Рамасан, і, схопивши руку Атракса, палко вигукнула:

— «Дякую вам! Дякую вам, пане! Я так вам вдячна, що врятували мене! Адже коли ця моторошна потвора вбила мене, я опинилася в тому мерзенному мерехтливому дзеркалі. І мене в ньому почало мучити інша жахлива істота – та, яка потім спустилася зі стелі в краплі! Я не можу висловити словами свою подяку за те, що врятували мою душу й оживили мене. Любий Рамасан усе мені розповів! А ще… Не подумайте, що я якась підступна шахрайка! Я чула, що Рамасан вам розповів. Я не буду приховувати. Я захотіла залишитися в цьому маєтку, в цьому місті та в цій країні, попри моторошний підвал. Зрозумійте, я все життя жила в злиднях у своєму суворому північному краю. Мій чоловік давно вже відійшов у засвіти. Дітей у мене немає. Я сама на всьому білому світі. А коли знову ожила, то й подумала, що, може, це все мені винагорода за мої горе та поневіряння! І не подумайте, я не воджу за ніс поважного Рамасана! Я ж бачу, що він закоханий у мене, наче юнак. Мені це неабияк приємно. Та й сам він чоловік хоч куди! Ви бачили, як він складений? Не кожен юнак може похвалитися таким тілом! А який розумний! І тягарем я йому не буду! Я не буду витрачати його гроші! Я добре вмію поводитися з травами й відварами, я буду їх продавати! Просто зрозумійте, я так давно не відчувала себе жінкою! Я так давно не відчувала, що мене можуть любити. А пан Рамасан такий достойний чоловік! Я просто…»

Атракс поклав свою руку поверх її і, посміхаючись, м'яко сказав:

— «Пані Нарідіє, будьте спокійні! Я аж ніяк не маю наміру вас засуджувати. Вочевидь, це справді другий шанс для вас на достойне життя. Я буду тільки щасливий, якщо ви з паном Рамасаном створите сім'ю і будете щасливо жити. Ні в чому себе не звинувачуйте. Ви все робите правильно».