Глава Четверта( початок 0)

Атракс зручно вмостився у м'якому кріслі в просторому кабінеті Рамасана. Кімната добре освітлювалася крізь аркове вікно башти. Можна було чітко роздивитися різьблені дерев'яні шафи, полиці яких були заставлені старими книгами та папірусами, і картини з фантастичними пейзажами.

Атракс усе ще ніяк не міг звикнути ходити у гарному одязі замість свого просторого синього халата. Здавалося, постійно то сорочка тисне, то штани мулять, то гостроносі туфлі впираються в пальці. Він раз у раз намагався рухом плеча виправити сорочку, то рвучко витягував ногу, щоб розгладити штанину. Але він носитиме цей одяг, навіть якщо не зможе в ньому рухатися, бо Селестії подобається, як він на ньому виглядає.

Ах, Селестія… Він розлучився з нею лише півгодини тому, прямуючи до Рамасана, а вже туга за нею його поглинає. Після того, як він її врятував від тієї жахливої залізяки в підвалі башти, минуло півтора тижня, але вони промайнули в освідченнях, ласках та пристрасних ночах непомітно. Так, ніби це був прекрасний швидкоплинний сон. Кожен день із нею був, немов сон… Єдине, що йому не давало спокою і псувало все враження, це був він сам. А точніше, одна його особливість, про яку він дізнався, проводячи палкі, пристрасні ночі й дні з Селестією. Він був ненаситний! Що в ласках, що в пристрастях! Вони його абсолютно не виснажували і не позбавляли сил. Він міг цілу ніч без упину… Але бідолашна Селестія на четвертий день, намагаючись його не образити, м'яко сказала:

— «Коханий, давай один день перепочинемо, будь ласка».

Він злякався, що їй уже набрид або це заняття здалося одноманітним, і він вигукнув:

— «Чому, сонечко моє?»

Селестія, злегка засоромившись, відповіла:

— «Просто мені трохи боляче вже…»

Атракс готовий був тоді себе навпіл розірвати! Він урятував її з обіймів жаху, і замість любові та ласки сам завдав їй болю… Він скорботно опустився тоді на постіль і вигукнув:

— «Пробач! Пробач мене! Я чудовисько і не подумав, що можу завдати болю такій ніжній квіточці, як ти!»

Селестія, гладячи його по щоках, загадково сказала:

— «Ну, милий мій, є ще способи, як закохані можуть бути близькі між собою».

І тоді вона продемонструвала йому чудеса віртуозності рук, ніг, грудей та вуст. Але оскільки він виявився невтомним, то незабаром і ці частини тіла теж відчували біль. Єдине, на що виявилася здатна знесилена та втомлена Селестія, це проводити час в обіймах за святковими бесідами та поцілунками. Вона була надзвичайно цим здивована, оскільки вважала, що це її роль після стількох років утримання — завжди палати пристрастю і накидатися на свого обранця, як дика кішка. Але Атракс був щасливий усьому, що вони робили разом із Селестією! Ах… Селестія!