Глава Третя ( продовження 28)

Атракс нахмурив уже затягнуті від ран брови й сказав:

— «Ти тут живеш? Це ж Маєток Ворона. Ти, бува, не Рамасан Аджасана?»

Рамасан, прямуючи до дивної конструкції з миготливим дзеркалом, киваючи відповів:

— «Він самий, пане».

Атракс гнівно сказав:

— «То такого Ібліса ти, старий дурню, поселив у себе цих покидьків?»

Рамасан спокійно відповів:

— «Шановний пане, я нікого не поселяв. Ці підлі шакали вигнали мене з маєтку й найзухвалішим чином поселилися в ньому».

Атракс усе ще хмурився, але не міг нічого більше придумати, що сказати чи запитати. Та, в принципі, й неважливо. Він подивився у прекрасні, кохані очі Селестії й забув про все.

Рамасан, наближаючись до вівтаря, чи чим там ще могла бути ця конструкція, помітив поруч із нею оголене, закривавлене тіло жінки з надзвичайно світлою шкірою, що вказувало на північне походження. Він присів біля нього з журбою в очах. Хоч він був і самітником, але на жіночій красі знався. Судячи з благородної сивини в розкішному чорному волоссі цієї особи, їй могло бути близько п'ятдесяти років. Прекрасний вік для поважної дами. І мудрість прожитих років уже є на озброєнні, і палкість зрілого тіла. Попри рани на спині й боках, Рамасан відзначив для себе, що за станом шкіри й тіла ця поважна жінка могла позмагатися в красі зі багатьма молодицями. Він глянув на обличчя жінки. Воно було надзвичайно красивим з легкими віковими зморшками, які лише додавали особливого шарму її вигляду. Який жаль! Яка втрата! А така гідна особа могла б ще подарувати якомусь щасливчику осінь любові...

Поведінка цього бородатого старого усе одно викликала в Атракса гнівні відгомони. Спочатку він сидів, милувався мертвим чудовиськом, неначе оголеним тілом юної красуні. Тепер із насолодою розглядає понівечене тіло нещасної жінки. Атракс знову роздратовано сказав:

— «А тепер ти що робиш, старий? Залиш у спокої нещасну! Судячи з її ран, вона й так достатньо натерпілася, щоб ще після смерті відчувати на собі хтиві погляди всяких волохатих стариганів!»

Рамасан, продовжуючи сидіти й дивуючись сам собі, що так заворожено розглядає прекрасні риси цієї покійної дами, спокійно відповів:

— «Ти правий, мій пане! Такому старому негіднику, як я, тільки в лабораторії й варто копатися...»

Але, сказавши це, Рамасан не зрушив з місця. Навколо стільки загадкових чудес і, можливо, навіть не з нашого світу, а він не може відірвати погляд від цієї жінки. Вона так схожа на його покійну дружину Рахіль... чи йому так хочеться? Дуже сумно. Велика втрата... Селестія подивилася на старого й жінку, потім на Атракса й вигукнула:

— «Любий! Врятуй цю жінку, як ти врятував мене! Поділися з нею своєю кров'ю!»

Атракс невпевненим голосом відповів:

— «Не думаю, що це допоможе. Вона занадто багато втратила крові. До того ж вона, я так розумію, довго там лежить. Я перевіряв і не раз. Мертвих моя кров не повертає до життя».

Але Селестія благальним поглядом продовжувала на нього дивитися. Він повернувся до Рамасана й сказав:

— «Старий, перевір, чи б’ється в цієї жінки серце?»

Рамасан обережно перевернув жінку на спину й приклав свою зморшкувату руку між досить великих грудей жінки. Від цього його серце почало битися частіше, і йому стало соромно за себе. Однак руку він не забрав, сподіваючись почути хоч один удар. Але його не було. Він із досадою в голосі сказав:

— «Ні, пане. Я не відчуваю, щоб серце билося хоча б злегка».

Але Селестія була непохитна. Вона усе так само дивилася благальним поглядом на Атракса. Атракс із величезним небажанням випустив зі своїх обіймів Селестію й підійшов до жінки. Він розкусив собі руку й, привідкривши їй рота, влив у нього цілу цівку. Потім поспішно повернувся до Селестії, знову ніжно обійнявши її.

Рамасан, звичайно, здивувався побаченому й почутому. Кров цієї людини допомагає вберегтися від смерті? Це, звичайно, дивно, але не більш дивна подія, ніж убитий залізний монстр за його спиною. Та й це все не так дивно, як очікування дива воскресіння цієї красивої й гідної в усіх сенсах жінки, хоч ця людина й сказала, що не може воскрешати мертвих. Рамасан сидів навпочіпки й з надією дивився в красиве обличчя, і несподівано жінка відкрила очі. Спочатку вони були наче затягнуті плівкою, але ось вони прояснилися, і вона подивилася на Рамасана великими бурштиновими очима. Рамасан широко розкрив очі й усміхнувся. Який чудовий лабораторний експеримент щойно відбувся! Оживлення мертвої людини за допомогою незвичайної крові! Рамасан радісно вигукнув:

— «Вітаю вас, пані! Ви знову живі!»

Наступної миті її очі наповнилися страхом, і вона хрипло скрикнула:

— «А де це чудовисько?»

Рамасан, усе так само добродушно усміхаючись, махнув собі за спину й відповів:

— «Це виродження пекла здохло й більше не здатне заподіяти вам шкоди, пані».

Жінка приклала руки до обличчя й гірко заплакала. Рамасан піднявся й, скинувши зі себе халат, демонструючи надзвичайно розвинене для свого віку тіло, прикрив ним наготу жінки зі словами:

— «Дозвольте».