Глава Третя ( продовження 27)

Рамасан заворожено дивився, як чудовисько, схоже на людину, добило відірваною рукою свого противника й метнулося до дівчини. А за кілька миттєвостей дівчина обійняла його й почала ридати. І тут у Рамасана виникло малоймовірне припущення, завдяки якому вони з Рахмапуром не помруть мученицькою смертю. Раптом цей монстр якимось неймовірним чином, хоч це й малоймовірно, не злий. Раптом він прийшов сюди врятувати ту дівчину, з якою зараз обіймається. Можливо, подібна ситуація, як у Рахмапура, дасть їм шанс на життя. Рамасан облизав губи й тихо сказав, не відриваючи погляду від тих, хто обіймався:

— «Друже мій, Рахмапуре, можливо, є один шанс, що ми виживемо з цієї халепи. Я зараз говоритиму з цим виродком пекла, а ви мовчіть, і лише, якщо попрошу, будете теж говорити. Домовилися?»

Рахмапур чомусь уже сидів на сходах і увесь тремтів, з приреченим виразом обличчя однією рукою обіймаючи ногу Рамасана. У відповідь він лише просопів:

— «Прошу, врятуйте нас, якщо зможете».

Рамасан тихо прочистив горло й, піднявши руки вгору, голосно сказав:

— «Шановний пане, я радий вітати вас! Прошу, не проявляйте свій гнів до нас! Ми вам не вороги. Ми жодним чином не пов’язані з цим поганим культом і тією істотою, яку ви так хоробро здолали!»

Атракс різко повернув голову в їхній бік і з ледь стримуваною люттю відповів:

— «А як на мене, ти брешеш, старий пройдисвіте! Надто вже в тебе вигляд на жерця схожий! Повір мені, тепер тобі не втекти! Я знищу під корінь усю вашу прокляту секту й нікого не пошкодую!»

Прокляття! Чому Рамасана завжди всі сприймають за служителя будь-яких релігійних культів чи сект? Але він так само м’яким тоном відповів:

— «Хай моя зовнішність не обманює вас, добрий пане. Ми з моїм другом прийшли сюди, щоб вирвати з лап цих звірів життя невинної дівчини. Ви, я так розумію, тут з тією ж метою?»

Атракс знову гаркнув у відповідь:

— «Ну от ти й попався на брехні, стара бестіє! Тут була одна дівчина, яку треба було рятувати, і я її вже врятував! А от вас двох уже нічого не врятує!»

Селестія відірвалася від грудей Атракса й вигукнула:

— «Любий, тут є ще жінки, крім мене! Одну ця тварюка понівечила й кинула біля цього мерзенного вівтаря. А друга — у клітці за моєю спиною!»

Тільки після цих слів Атракс помітив ґрати, які закривали доступ до ніші в стіні, в якій знаходилася мініатюрна дівчина, і дуже дивну конструкцію в дальньому кінці кімнати. Вона була виконана з такого ж чорного каменю, як і сходи. З химерної, жахливої форми цієї конструкції стирчали шипи й червоні переплетені нитки, схожі на ті, що стирчали з тіла повалено́го Володаря темряви. У середині конструкції розташовувалося велике, кругле дзеркало, яке випромінювало пульсуюче рожеве сяйво. Одразу над дзеркалом до стелі кімнати тягнулася вита колона, усіяна гострокінцевими ієрогліфами. На стелі ця колона упиралася в коло з ієрогліфів, які, у свою чергу, оперізували гладь темної рідини, по якій час від часу проходила бриж. Здавалося, що басейн був вмонтований у стелю й заповнений темною, брудною водою, яка дивним чином не виливалася на підлогу. Атракс здивувався побаченому. Яке ж прокляте місце, що навіть закони світобудови в ньому не діють!

Рахмапур, почувши, що сказала дівчина в обіймах демона, втратив увесь страх. Він підскочив і з надією й трепетом скрикнув:

— «Ассіє! Ассіє, кохана моя, ти тут?»

З дальнього кінця кімнати почувся слабкий, невпевнений, майже дитячий дівочий з далекосхідним акцентом голос:

— «Рахмапуре? Це ти?»

Обличчя Рахмапура змінилося, і сльози самі хлинули з очей. Він нічого й нікого більше не помічаючи, кинувся у той бік, звідки лунав голос. Біля Атракса з Селестією він спіткнувся об тіло Володаря й упав, залишивши велике садно на лобі. Але тут же підскочив і підбіг до товстих, шести прутів, за якими була широка ніша, що слугувала в’язницею. Біля самих прутів сиділа оголена, мініатюрна дівчина з довгим, чорним, гладким волоссям та вузькими очима. Рахмапур налетів на прути й, розбивши об них губу, обійняв дівчину, жахливо кричачи:

— «Ассіє! Ассіє! Кохана моя! Ти тут! Ти жива!»

Дівчина обійняла голову Рахмапура й, ридаючи, цілувала його лоб і очі, примовляючи:

— «Ти прийшов! Ти прийшов за мною! Ти не покинув мене. Мій сміливий, маленький принце!»

Рамасан, піднявши свій хлист, теж вирішив увійти до кімнати. Його тепер більше охоплював інтерес, ніж страх. Схоже, демон, який обіймається, не становить загрози. Він неквапливо наблизився до понівеченого тіла колишнього Володаря Темряви й, присівши, почав уважно його розглядати. Яка дивовижна й лякаюча істота. Це створіння більше нагадувало чудовисько, ніж чоловік, який обіймається, що більше скидався на людину з аномальною й нетиповою мускулатурою. Рамасан, почухуючи бороду, обережно торкався хлистом то до іскристої, розбитої голови чудовиська, то до райдужного, прозорого куба. Атракс обурено вигукнув:

— «Що ти робиш, старий? Навіщо тобі ця тварюка?»

Рамасан піднявся й задумливо відповів:

— «Я, пане, насамперед дослідник і алхімік, а вже потім старий. Скільки років жив у цьому будинку, шукаючи по світу різні дивовижі й артефакти, а найнеймовірніша загадка увесь час була в мене під ногами...»