Глава Третя ( продовження 24)

Вибору не залишилося. Доведеться прийняти смертельний бій із цим жахливим незнайомцем. І це, коли він уже був на порозі відкриття порталу! Ще пів години, і він досяг би своєї такої жаданої мети — відкрити портал у свій світ і призвати нарешті у цю гидку реальність, переповнену огидними людиськами й мерзенними тваринами, народ демонів, щоб пожерти все! І Володар Темряви з ревом, сповненим образи й злоби, кинувся у відповідь на Атракса.

Вони, кричачи та злобно гарчачи, металися й стрибали з боку в бік, ухиляючись від ударів один одного. А ті удари, що все ж побіжно досягали цілі, кожному здавалися дотиком кам’яної колони.

Володар спробував стрибнути Атраксу за спину, але той розвернувся по дотичній, зачепивши корону. Тієї ж миті ледь встиг ухилитися, і кулак Володаря пройшов по дотичній по маківці Атракса. Миттєво Володар відскочив на найближчий кам’яний стіл. Атракс миттєво завдав удару, цілячи в ногу, але промахнувся й влучив у стіл, і з кам’яним гуркотом розваляв його на п'ять нерівних частин. Володар миттєво піддів ногою одну з частин зруйнованого столу й послав її в Атракса. Так само миттєво Атракс перехопив її й блискавично кинув назад у Володаря. Не досягнувши своєї цілі, частина столу розбилася на дрібні осколки об стіну. А Володар із гарчанням уже опинився біля Атракса, бажаючи схопити того за горло. Тієї ж миті Атракс, гаркнувши, схопив клубочасті боки Володаря й, розвернувшись, метнув того у бік металевих полиць, виконаних у химерних формах. Володар з такою силою влетів у ці полиці, що зім’яв і повалив їх усі. Атракс був уже поруч! І тут же отримав миттєвий удар однією з полиць у плече. Від удару полиця зігнулася навпіл, а Атракс клубком відлетів убік...

Рахмапур і Рамасан з острахом спускалися все нижче й нижче сходами, прислухаючись до жахливих звуків бою. І ось вони досягли входу в овальну кімнату й у жаху обоє застигли. Рахмапур випустив з рук клинок і почав увесь тремтіти, відчуваючи первісний страх перед невідомим. Рамасан також випустив з рук свій винахід — іскристий, витончено виконаний, згорнутий кільцем хлист чорного кольору з металевими вставками яскраво-червоного кольору. Він проти своєї волі також почав відчувати сильне тремтіння. Вони на власні очі бачили, як два чудовиська з нічних кошмарів, одне неначе зіткане із самої темряви, а друге злегка нагадувало людину з нелюдською шаленістю, б'ються у смертельному бою. І ще він зрозумів, що тепер вони приречені на смерть від лап однієї з цих жахливих істот...

...Атракс піднявся, тримаючись за ліве плече, яке кровоточило. Жахливий удар полицею розірвав м'язи на плечі, і вони, неначе краї рваної ганчірки, повисли вздовж руки. Зібравши їх разом у долоні, Атракс притиснув їх до рани, сподіваючись, що вони знову зростуться. Але тієї ж миті Володар уже був перед Атраксом і з переможним ревом завдав нищівного удару, з тріском впечатавши його голову в стіну... Однак і Атракс у відповідь встиг провести надзвичайно вправний удар ногою, і Володар також з металевим гуркотом і тріском впечатався головою в ту ж стіну, що й Атракс. Від такого жахливого удару, якого завдав демон, Атракс ледве не втратив свідомість. Він зрозумів, що його щока й губи розірвані, і з них хлище кров. Регенерація не встигала справлятися із завданими ушкодженнями. А точніше, якби не регенерація, то розлетілася б уже голова Атракса об стіну, неначе пляма. Але й Володар відчув на собі жахливу міць незнайомця. Від удару об стіну головою два з трьох очей згасли. Він схопився однією рукою за голову, а другою безцільно хапав повітря, відступаючи хитаючись назад на неслухняних, заплутаних ногах. Такої воістину жахливої сили він не відчував ніколи — ні серед своїх братів-демонів, ні серед героїв Древньої Великої Війни. Ця божевільна, люта істота, напевно, навіть сильніша за нього, хоча він — Лорд Демонів! Володар усе ж знайшов рукою опору у вигляді кам’яного столу й, хитаючись і тримаючись за голову, втупився одним оком на Атракса. Будь проклятий цей людський світ! Що він таке? Цей незнайомець — ні демон, ні людина, ні благословенний герой, ні янгол! Звідки він виліз? І чому зараз? Невже нова, невідома Зоряна Раса?

Атракс напівлежав, спершись спиною об стіну, і важко дихав. Він відчував незнайоме йому відчуття. Він відчував біль. Голова від удару просто розколювалася, і він відчував, як регенерація намагається зростити зруйновані кістки черепа й пошкоджений мозок насамперед, тому розірвані щока й губи так і випускали зі себе кров рясними потоками на груди й плече. І хоч сили покинули його, він продовжував люто дивитися на ненависного, хитаючогося Володаря. Ось, значить, як відчувається біль. Виявляється, є така тварюка, яка в змозі його настільки сильно потріпати. Ну нічого, тільки сили знову повернуться, він одразу ж продовжить напад! Це чудовисько не повинно залишатися живим! Ось уже й плече почало зростатися! Атракс, хриплячи, почав підніматися, спираючись на стіну. Але й внутрішні системи життєзабезпечення Володаря також не бездіяли. Ось уже знову засвітилося друге око! Атракс злегка хитаючись наближався! Володар уже не хитався!