Глава Третя ( продовження 23)

І Володар Темряви замовк, коли обернувся на того, хто кричав. У дверях стояла істота, віддалено схожа на людину. Нелюдські м'язи цієї істоти, здавалося, були напружені до межі. І в деяких місцях ними проскакували багряні, ледь помітні блискавки. Поруч стояла в рваних лахміттях висохла, мов труп, стара відьма з масивною книгою в руках, яка також обернулася й здивовано витріщилася на чужинця, який посмів порушити обряд призову. Володар Темряви, не відриваючи погляду від незваного, дивного гостя, сказав, звертаючись до відьми:

— «Скальдо, що це за тварюка? Він схожий на демона, але це не демон! Чи демон? Скальдо?»

Відьма заворожено дивилася на Атракса одним своїм чорним оком і розгублено відповіла:

— «Я не знаю, мілорде, що це... я не відчуваю демонічної аури, крім вашої... Але ця істота явно не може бути людиною...»

Володар Темряви швирнув убік Селестію, яка звивалася від болю, і, виставивши руки перед собою, направив їх у бік жахливого гостя...

Від всепоглинаючої люті Атракс неначе застиг. Він побачив, як тварюка, іменована Володарем Темряви, виставила в його бік свої мерзенні руки, і в його бік почали дуже швидко наближатися два клубочасті чорні вихори. Зіткнувшись з Атраксом, вони повністю його огорнули. Він відчував на собі їхній вплив. Це було схоже на різкий вітер у пустелі під час піщаної бурі. Шкіра, правда, щипала набагато болючіше й місцями навіть горіла, наче до неї приклали розпечене вугілля. Дихання теж злегка ускладнилося. Але в загальних рисах це все дуже нагадувало піщаний вітер. Чого хотіла домогтися ця мерзенна тварюка, насилаючи ці різкі клуби диму, неясно, і Атракс, гарчачи, просто вийшов із них, демонструючи сповнений нестримної люті оскал. Він уб’є цю мерзенну тварюку! Буде рвати й рвати на шматки!

У той момент, коли незнайома істота спокійно вийшла з морових вихорів, здатних за кілька секунд умертвити будь-яку людину, навіть поруч, відьма осіла й злякано крякнула. Володар Темряви таким же громоподібним, але вже схвильованим голосом закричав:

— «Скальдо, ховайся! Рятуй книгу!»

І відьма, проявляючи чудеса спритності для свого віку та зовнішнього стану, стрибками й бігом опинилася біля дальньої стіни овальної кімнати, минаючи дивно жахливо виконану конструкцію, яка, мабуть, слугувала вівтарем, і зникла в потайних дверях. Крик Володаря Темряви послужив сигналом до дій.

Атракс спочатку не поспішаючи почав наближатися до Володаря. Той, розставляючи руки в сторони й присідаючи, сказав:

— «Що ти таке, тварюко? Ти з забутих? Але як ти проник у цей світ?»

«Хто я? Хто я?» — гарчанням стукало в голові в Атракса. «Твоя смерть, падаллюко!» І Атракс, гарчачи, кинувся до Володаря з максимальною швидкістю, на яку був здатен. Він цілив рукою в рукавиці в груди противника. Однак сталося неймовірне. Володар миттєво перетворився на димку й з такою ж швидкістю, як і Атракс, метнувся вбік, полоснувши кігтями бік.

Атракс завмер у розгубленості. Ця істота переміщується з такою ж швидкістю, як і він! Але це не техніка тіньового бою! Вона так рухається, використовуючи якісь свої невідомі техніки. Він подивився на свій бік. Чотири глибокі димлячі борозни вже затягувалися, не залишаючи шрамів. Але все ж! Це був перший раз у житті, коли його так серйозно поранили!

Але в розгубленості завмер і Володар Темряви. Цей жахливий незнайомець переміщувався з воістину нелюдською швидкістю. Він рухався зі швидкістю демона! Володар Темряви усе-таки не встиг повністю ухилитися від удару, і йому під ноги впав зім’ятий навпіл фрагмент чорної броні, яку по дотичній зачепила рукавиця Атракса. Він вибив частину проклятої броні, викованої тисячоліття тому для Великої Війни? А рани, залишені кігтями, вже затягнулися, не проливши жодної краплі крові? Яка жахлива регенерація! Що це за чудовисько? Якщо це невідомий демон, то чому він нападає? Може, він збожеволів? Може, він настільки запрагнув людської плоті й тому атакує? Усе вірно! Це єдина причина, яка може пояснити хоча б поведінку цієї істоти! Володар сказав:

— «Послухай мене, брате-демоне. Якщо тобі так сильно потрібна людська плоть, я дозволяю тобі зжерти моїх рабів нагорі стільки, скільки забажаєш. Але я не зможу віддати тобі плоть цих жінок! Вони потрібні мені для ритуалу!»

Від отриманого поранення Атракса покинула лють. Він подумав, що слід опанувати себе. Оцінити противника й обстановку. Слід прийняти бій з рівним собі за силою, як би дивно це не звучало. До того ж істота перед ним не схожа на людину. Можливо, зараз він бачить справжнього демона. І вже можна не дивуватися, бо він бачив уже двох нелюдей: і Салансею, і гостровухого господаря замку Гаєрса. То чому б тепер до ряду не перетнутися й зі справжнім демоном... Але, почувши слова цього димлячого покидька, у свідомість миттю спливла картина, де поранена Селестія зі сповненим болісної муки обличчям здригається від нестерпного болю. Свідомість знову охопила шалена лють, і він знову з утробним гарчанням кинувся на Володаря Темряви.