Глава Третя ( продовження 22)

У ворота маєтку увійшов у повній зброї Асан. Два списи. Один довгий за спиною, другий, короткий, міцно затиснутий у руці. Два довгі кинджали за поясом з лівого боку й витончено вигнутий ятаган на правому боці. На голові гостроверхий шкіряний шолом із залізними вставками й на грудях легкий шкіряний обладунок без рукавів. На ногах тонкі, просторі штани. Ступні були босими. Асан примчав до маєтку одразу, як відчув надзвичайний приплив сил, із двох причин. Перша — допомогти демону Атраксу у звільненні любої пані. І друга — вбити тих, хто напав на маєток. Душі полеглих слуг від рук цих шакалів волали про помсту. Він запам’ятав обличчя нападників. Вони добре відбилися в його пам’яті, тому що він думав, що смерть близька. І, запам’ятавши їхні обличчя, він хотів у вигляді безтілесного духу приходити до цих мерзотників у кошмарах! Однак зараз він живіший за всіх живих і відчуває себе навіть сильнішим і вправнішим, ніж у молодості, після проклятої крові Атракса. І хай так і буде!

Асан тільки трохи пройшов внутрішнім двором, як наткнувся на одного з нападників на маєток. Покидьок корчився від болю біля ніг Асана. І він проткнув його тричі списом, злорадно усміхаючись. Так! Атракс воістину сам Ібліс у плоті! Він залишив цих виродків живими, мабуть, розуміючи, що Асан прийде за ними, щоб мститися! Інакше навіщо треба було поділитися своєю кров’ю! Асан заколов ще одного сектанта з тих, хто напав на маєток, і тут його осяяла геніальна думка: а навіщо взагалі когось щадити з цих покидьків? Він злобно усміхнувся сам собі, розвернувся й попрямував до воріт, де лежав без свідомості сектант, якого Атракс оглушив першим...

Атракс спускався чорними мармуровими сходами під землю. Ці сходи були частиною підземного комплексу, значно давнішого за вежу. Не тільки сходи, але й стіни були виконані зі дивного матеріалу, схожого на чорний мармур. Але рівень обробки цього каменю та підгонка граней цих каменів один до одного перебували на неймовірно високому рівні, що перевершував будь-яке архітектурне диво сучасності. У деяких каменях на стінах горіли тьмяним світлом вогні. Джерело цього світіння не було видно. Здавалося, що сама поверхня каменю в певній точці випромінювала це світло. Однак Атракс був не в змозі захоплюватися неймовірною архітектурою давнини. Він хрипів від люті. Жоден із цих проклятих сектантів не сказав, де його кохана Селестія! Вони стогнали й кричали, але фанатичний вогонь в їхніх очах не змінювався на страх. Вони всі як один лише твердили: «Володар Темряви покарає тебе!» Будь проклятий цей Володар Темряви! Якщо він його зустріне, то переламає йому й ноги, й руки, й хребет! Але це все пусте! Де ж шукати мою дорогоцінну Селестію? Може, ці сволоти затягли її в цей мерзенний підвал? І миттю Атракс оторопів, почувши жахливий жіночий крик, сповнений болю й відчаю! Це була Селестія! Атракс кинувся щосили вперед, і попереду показався прохід у вигляді нерівного багатокутника, звідки йшло огидне багряне сяйво. Атракс влетів у цей дверний отвір і знову різко зупинився. Очі його широко розкрилися від невимовного страху за свою кохану та неймовірного подиву. Атракас побачив Володаря Темряви!

Володар Темряви був на голову вищий за Атракса. Фігурою він нагадував людину. Однак конкретних деталей роздивитися не вдавалося, оскільки чорне, мов смола, тіло огортала щільна, клубочаста чорна димка, наче справді він був оповитий нічною темрявою. Чорна голова наче зрослася з чорною короною, увінчаною п’ятьма досить довгими гострими зубцями. Рис обличчя через димку було не розгледіти. Однак одна деталь була дуже добре видна — це палаючі червоним полум’ям три ока, розташовані у формі трикутника. Володар Темряви стояв напівбоком до входу. Правою рукою він тримав за витягнуті руки оголену Селестію, яка кінчиками пальців ніг ледве діставала до підлоги. А п’ятірнею лівої руки, яка була увінчана чорними кігтями, не поспішаючи розрізав правий бік нещасної від пахви до стегна. Лють і жахливий гнів затьмарили розум Атракса. Цього разу він ще раз уб’є! Розірве на шматки цю димлячу падаль! І Атракс несамовито закричав, трясучи в люті руками:

— «Пууустііі її аррррар!!!!!»

Володар Темряви припинив рух своєї жахливої руки, з кігтів якої рясно капала багряна кров. І, зупинившись, він заговорив неприродно металевим, громоподібним, злим голосом:

— «Смертний! Ти посмів відволікти мене від задоволення вбивства цієї невинної плоті! Ти будеш пока...»