Глава Третя ( продовження 19)

Виходу не було! Доведеться поділитися з Асаном своєю кров'ю, щоб він вилікувався й зміг говорити. Атракс миттю прокусив собі руку й, доки рана не затягнулася, він, стиснувши кулак, насильно влив Асану свою кров у рот і змусив проковтнути. Лише п'ять великих крапель встигли потрапити Асану на язик, і рана на руці Атракса затягнулася, не залишивши шраму. Асану на очах ставало краще. Він перестав сіпатися й хрипіти. Потім він із розчаруванням і страхом в очах прохрипів:

— «Усе-таки ти Ібліс!»

Атракс схопив його за плечі й схвильовано надтріснутим, сповненим страху голосом вигукнув:

— «Асане! Де Селестія?»

Асан сплюнув свою кров убік і відповів міцнішим голосом:

— «Ці шакали утягли її!»

— «Хто? Коли? Навіщо? Як вони виглядали?»

Асан злобно прошипів:

— «Підлі змії виглядали, як звичайні люди. Потім вони кинулися без попередження в особняк. Ми не встигли зрозуміти, що сталося, як нас уже випатрали, немов курей! А пані потягли в мене на очах...»

Атракс тремтячими від жаху руками закрив обличчя й із силою стиснув його. Усе як і тоді!!! Усе як і двадцять років тому!!! Його кохану викрали, і коли він її знайшов, було вже занадто пізно. Куди бігти? Кого шукати? Як її врятувати? Тепер він втратить і Селестію, як втратив ЇЇ!!! Атракс, хриплячи від безсилля й люті, повалився поруч із Асаном.

Асан, бачачи муки Атракса, перебирав у голові все, що він запам'ятав під час атаки. Несподівано він вигукнув:

— «Пане! Я згадав, як ці покидьки шепотілися: треба поспішати до ворона або воронів. Може, це якось зможе вам допомогти...»

Ворон? Ворони? Як можуть допомогти ворони? Бігти шукати Сігрід, щоб вона зачаклувала воронів на пошуки Селестії? Це нісенітниця! Чим ворони можуть допомогти? І немов блискавка в лютій і сповненій відчаю свідомості Атракса блиснула думка — Маєток Ворона! Він стояв на околиці міста й саме годився для притону всякого роду покидьків! Атракс люто схопився на ноги. Це точно Маєток Ворона! Він гнівно й майже переможно загарчав, трясучи руками. Ну, цього разу він буде безжальним! Атракс риком зірвав із себе одяг, залишившись в одній спідній білизні, скинув чалму на підлогу. Дістав із заплічної сумки, яку продовжував носити, адамантову рукавицю й, гарчачи, стрибнув спочатку на підвіконня, вибивши торсом віконну раму назовні, а потім одним довгим стрибком приземлився на дах найближчого будинку.

Асан неприродно швидко набирався сил після випитої крові цього демона. Всевишній Ільніре, яке жахливе в нього тіло! Таких лякаючих м'язів у людини не буває! Але хай він і демон! Якщо він зможе врятувати пані, яку Асан любив, як рідну сестру, то Асан до самої смерті цілуватиме йому ноги й няньчитиме їхніх маленьких демонят. Сили Асана настільки зросли, що він встиг навіть дістатися до вибитого вікна, щоб побачити, в якому напрямку помчав Атракс. І, спостерігаючи, як блискавично біжучий Атракс здійснює неймовірні стрибки з одного даху на інший, Асан сам збагнув, що означали слова про ворона...

Обличчя Атракса було спотворене жахливою люттю! Він не дозволить статися такому ж горю, як і двадцять років потому. Тоді він був ще хлопчиськом! Зараз він набагато сильніший і швидший. Цього разу він встигне! Зачекай ще трохи, моя мила Селестія! Ще трохи, і він вирве тебе з лап мерзенних покидьків і зубастої пащі самої смерті. Лише б він не помилився у своїх здогадках, і Маєток Ворона — це те саме місце! Ось він перестрибнув черговий дах і побачив маєток. Триповерхова будівля, виконана в стилі серединних королівств, з гострими шпилями й розділена на два крила. До маєтку прилягала висока вежа, також з гострим шпилем на даху. Але зовні ця вежа здавалася набагато старшою за маєток.

Маєток був оточений високим кам'яним парканом. Атракс заскочив на нього біля масивних залізних воріт, увінчаних гострими довгими зубцями. У внутрішньому дворі було безліч людей. Одні були одягнені у звичайний одяг, інші — в чорні балахони з капюшонами. Знову чорні капюшони! Як і тоді! Чуттєвість підказувала Атраксу, що він не помилився. Атракс із паркану стрибнув майже впритул до людини біля воріт.

Вартовий зрозумів, що хтось поруч, лише коли Атракс гучно приземлився. Він хотів обернутися, але невідома сила підняла його над землею, і він почув лютий, сповнений злоби голос:

— «Ви викрали Селестію?»

Людина, що бовталася в повітрі ногами, заверещала:

— «Брати! На нас напали! Повідомте Володаря Темряви! Швидше!»

Атракс загарчав. Брати? Володар Темряви? Знову ці мерзенні пафосні титули! Чергові фанатики якогось нікчемного вірування! Атракс навмисно вбивати нікого не буде, але якщо хтось із цих так званих братів випустить дух від страху чи болю, то так тому й бути. Атракс жбурнув тремтячу людину у ворота з такою силою, що одна зі стулок прочинилася на вулицю. За спиною було чути тупіт і крики людей, що наближалися до Атракса. Він розвернувся й з гарчанням пішов їм назустріч. Тепер настала черга в них дізнатися, де прекрасна Селестія!