Глава Третя ( продовження 18)

Атракс швидким кроком прямував до будинку Селестії. За наступні три тижні після того, як він побував у неї вперше в маєтку, його життя змінилося. Він почав одягатися в дорогий одяг, що підкреслював його фігуру. Завжди з напомадженим волоссям і бородою. Постійно пахнув ароматними оліями. Йому навіть довелося винаймати дорогі апартаменти з ваннами, щоб було де зберігати одяг і флакони з помадами та оліями.

Але це була не головна зміна в ньому. Основні зміни стосувалися його свідомості та серця. Він був повністю зачарований Селестією. Вона повністю заповнювала його серце, а її прекрасний образ не покидав свідомості ні вдень, ні вночі. Він міг сказати навіть, що закоханий у неї. Він так до неї прикипів. Так само, як коли йому було всього шістнадцять, і він був по вуха закоханий у ту, яку не зміг уберегти...

Майже щодня Селестія запрошувала його з собою десь пройтися, десь посидіти, щось разом подивитися, а потім раптово злітала, посилала повітряні поцілунки й томно усміхалася. Атракс двадцять років не мав зв’язків із жінками, хоч вони були зовсім поруч. І як залицятися й виявляти знаки уваги, він теж не знав. Точніше, знав, але це були знання етикету, не від душі було б, не від себе! І тому Атракс чинив так само, як і тоді, у свої шістнадцять років. Він дарував квіти, купував на ринку всякі дорогі й естетично красиві дрібнички, браслети й кольє як подарунок. І Селестія все це вдягала на себе під час наступної зустрічі! І ще вона завжди так щиро раділа будь-якому подарунку. Чи то якійсь красивій дрібничці, чи то дорогим сережкам, чи то зовсім звичайним різнокольоровим букетам квітів. Вона завжди щось розповідала таким красивим, неповторним голосом. Атракс майже не слухав, про що вона говорила, цілком поглинутий тоном її ангельського голосу.

Вони так часто зустрічалися з Селестією, що були помічені нерозлучною трійцею: Салансеєю, вічно виснаженим, але задоволеним Асанталом і Алсі, з блаженною усмішкою на обличчі, яка усе так само чіплялася двома руками за Салансею. Трійця близько не підійшла, але, помітивши зміненого Атракса разом із Селестією, Салансея знову грайливо примружила очі й радісно засміялася. І чого вона знову сміється? Атракс не міг збагнути. Може, тому, що виявилася права, й Атракс попався? Попався в тенета любові? Ну й нехай! Він уже зовсім не проти!

Але сьогодні, мабуть, мав бути особливий день, якщо Селестія вирішила запросити його знову до свого маєтку. Тим більше на той час, коли сонце починало хилитися до заходу. І якщо сьогодні якийсь особливий день, то Атракс добре до нього підготувався! Він ніс із собою подарунок. Велику, витончену вазу, загорнуту у рожевий шовк. Такого Селестії точно ще ніхто не дарував! Це була не просто ваза з дорогого матеріалу. На ній була висічена, а потім розмальована картина, що зображувала Селестію й Атракса, які тримаються за руки під прекрасною квітучою оливою на березі моря. Він придумав подарувати подібний подарунок, коли вони сходили до приморських ставків. Але виконання вази в остаточній формі ускладнювалося тим, що художники не могли досить чітко зобразити Селестію за описами Атракса. І йому довелося їм заплатити кругленьку суму, щоб вони таємно спостерігали за Селестією, коли він із нею зустрічався. І ось учора ця чудова ваза була нарешті завершена! І саме вчасно! Цікаво, наскільки Селестія здивується такому подарунку? Атракс радісно крокував, усміхаючись і радіючи власній вигадці. І найголовніше, якщо сьогодні особливий день і особливий подарунок, він наважиться в неї дізнатися, навіщо ж вона шукала й привела тоді до себе додому вперше, а потім зізнається у своїх почуттях до неї! Чи спочатку зізнатися, а потім запитати?

Ось і поворот до її маєтку. Атракс повернув і, перебуваючи в радісних мріях, не одразу помітив недобре. Вже біля самого порога він побачив, що двері в маєток відчинені. А при вході жодного слуги. Радість миттєво зникла з його обличчя. Він заскочив у будинок і мало не одразу наткнувся на одного зі слуг, що лежав у крові. Атракса охопив холодний тремтіння! Селестія!!! Він, так і вчепившись у вазу, миттю збіг на другий поверх до покоїв Селестії, перестрибуючи через тіла вбитих слуг і калюжі крові. Двері до спальні були розчинені навстіж. Селестії в кімнаті не було. А біля її ліжка в скорченій, неприродній позі й конвульсіях здригався закривавлений Асан. Серце Атракса охопив давно забутий страх. Ільніре Всевишній! Невже історія повторюється!!! Усе схоже на минулий раз! Усе схоже на події, що були двадцять років тому! Атракс поспішно поставив вазу на найближчий столик і метнувся до Асана. Він був у свідомості, бо одразу впізнав Атракса, але через болісні й смертельні рани не міг вимовити жодного слова.