Глава Третя ( продовження 15)

Селестія залпом випила вміст свого келиха й стривоженим голосом сказала:

— «Асане! Віднеси мій келих нашому гостю! А ви, шановний Атраксе, не зволите виконати той самий трюк з моїм келихом?»

Асан перелякано вигукнув:

— «Пані! Я...»

Вона, не дивлячись на слугу, перервала його:

— «Асане — це наказ! Ти клявся служити мені!»

Асан, скривившись від страху й небажання, узяв келих своєї господині й досить безглуздою ходою на негнучких у колінах неслухняних ногах наблизився до Атракса й, поставивши келих поруч із ним, стрілою метнувся до своєї господині. Атракс, не піднімаючи голови, узяв правою рукою келих Селестії, який був значно меншим за той, з якого пив він, і почав методично стискати його в руці, наче він справді був із паперу. Коли зім’ятий келих став схожим на пом’яту металеву сферу, Атракс обережно поклав її поруч із першим понівеченим келихом. Асан зойкнув від побаченого. Селестія приклала руки до обличчя й, нахиливши голову, скоса почала дивитися на цього неймовірного, могутнього, незрівнянного, галантного, доброго й сильного судженого їй самою долею чоловіка! Як будь-яка справді вродлива жінка, вона відчувала слабкість до сильних чоловіків. Будь то сила, що виходила від їхнього розуму чи з тіла. Але цей неймовірний, неповторний, скромний, сором’язливий чоловік перевершує всі мислимі й немислимі бажання жінки відчувати чоловічу силу. Вона зробить усе, щоб він нікуди більше від неї не пішов! Він назавжди залишиться з нею, як веліла сама доля!

Атракс крадькома глянув на Селестію й різко опустив погляд. Ільніре Всевишній! Її погляд так змінився! У ньому не було ні краплі страху! Вона дивилася на нього, як... на чоловіка. Як дивляться жінки на тих чоловіків, яких вони для себе обрали! Серце Атракса починало битися все швидше й швидше! Йому здавалося, що гуркіт його серця чутно на всю кімнату. Але такого просто не може бути! Щоб така чудова особа, як Селестія, дивилася на нього, як на чоловіка? Після того, як побачила його жахливу, лякаючу силу? Ні! Не може такого бути! Він ще раз крадькома глянув на неї. О Боги! Її погляд став ще пристраснішим! У голові Атракса промайнули образи, як вона в його обіймах і він цілує її! Пристрасно, жадібно цілує ці прекрасні, ніжні губи! Ці очі! Цю шийку! Ці плечі! Атракс заплющив очі, намагаючись впоратися зі солодкими мареннями. І тут він почув її голос, від якого здригнувся. У тоні цього голосу відчувалася відкритість, ніжність, доступність і владність водночас. Слухаючи тон цього голосу, у голові в Атракса виникала лише одна фраза: — Я повністю твоя!

Мить — і Селестія все зрозуміла! Величний і могутній Атракс дивиться й сприймає її як жінку й ніяк інакше! Це ж явно читається у потоках його могутньої аури. Він же й пішов слідом за нею лише з цієї причини! Вона теж запала йому в серце й душу! Це чудово! Яким би неймовірним цей чоловік не був, він залишається чоловіком! А вже як не відпустити від себе чоловіка, особливо ЙОГО, вона знає. Селестія, цілком заспокоївшись, комфортно розмістилася в кріслі, підперши голову рукою й загадково усміхаючись, сказала:

— «Скажіть, МІЙ вельмишановний пане Атраксе, чи надовго ви плануєте ще залишатися в Харандарі?»

Атракс, не піднімаючи голови, відповів зрадницьки надтріснутим голосом:

— «Особливо час я не розраховував, міледі. Я думаю, не менше місяця ще».

Селестія радісно вигукнула:

— «Це ж чудово, вельмишановний МІЙ пане Атраксе!»

Селестія зараз дивувалася власній розгубленості, яка долала її раніше. Яким би могутнім і незбагненним не був її суджений Атракс, в основі своїй він залишався чоловіком. І він, природно, оцінив її красу. А отже, й поводитися з ним треба, як із звичайним чоловіком! Вона просто закохає його в себе так, що він світу білого не бачитиме, крім неї! До того ж сама вона вже підкорена ним повністю! Але дівчині негоже одразу розкривати всі свої карти. Спочатку треба бачити цей безкінечно закоханий погляд з боку чоловіка, щоб повністю віддати себе в його владу! І такого погляду вона доб’ється, і, судячи з його аури, особливих зусиль докладати не доведеться. Любий Атракс уже зовсім скоро сам кликатиме її своєю долею!

Селестія чарівним, мелодійним голосом продовжила:

— «Скажіть ще, пане МІЙ Атраксе, чи не складете ви мені завтра компанію на прогулянці біля приморських ставків, скажімо, ближче до полудня?»

По тілу Атракса пробігло тремтіння. Він чув, чи йому здавалося, що Селестія навмисно робить наголос на слові "МІЙ". Він був так розгублений, що всі його заборони й кайдани, які він собі придумав, танули, мов дим. Він відчував себе юнаком перед безмежно прекрасною дівчиною, яка з невідомої причини зацікавилася ним. Всевишній Ільніре! Усе, як минулого разу! Як і двадцять років тому, він не міг протистояти чарівності прекрасної леді й розчаровувати її очікування!