Глава Третя ( продовження 14)

Селестія заплющила очі, видихнула й, знову зробивши ковток з келиха, відповіла ледь контрольованим голосом:

— «Скажіть, пане Атраксе, чи знаєте ви щось про Ковен Провидиць?»

— «Лише те, що прекрасні діви в ньому можуть передбачати майбутнє й заглядати у таємниці минулого. До сьогоднішнього дня мені не випадало честі зустрічати жодну із сестер Ковену».

Селестія кивнула й сказала:

— «З вашого дозволу я внесу деяку ясність у те, як відбуваються передбачення моїми сестрами. Кожна з нас володіє особливою чутливістю до певних предметів і ароматів, які допомагають їй досягти особливого стану, в якому відкривається завіса, як майбутнього, так і минулого. Одна з наших сестер, Старша Жриця Пальматія, далеко на заході, у серединних королівствах, уже довгі роки вдихає випаровування та міазми, що виходять із найглибших надр землі, у храмі Аполлота. Ви, напевно, чули про неї?»

Атракс задоволено кивнув і відповів:

— «Так, моя пані. Чутки про неймовірні передбачення цієї діви доходили й до цих земель. Багато правителів вирушали в ті землі, щоб почути віщі слова з вуст великої провісниці. Воістину ваш Ковен величний!»

Селестія знову випила з кубка, розмірковуючи, навіщо він сказав слова: «Моя, пані»! Та після таких слів хочеться вже не діалоги вести... Вона продовжила стриманим голосом:

— «Дякую вам за теплі слова про мій Ковен. Проте я, якщо дозволите, продовжу. Так само у нашому Ковені є одна сестра, яка відчуває аромат не від диму, випаровувань чи трав, а від оточуючих людей. Вона за одним ароматом, що виходить від людини, може визначити її наміри й задуми, чи будуть вони лихі, чи сповнені добра. Від її особливого чуття не може сховатися ніщо, жодна таємниця».

Атракс розуміюче кивнув і, сповнений захоплення, впевнено відповів:

— «Воістину неймовірна дівчина! Ільніре Всемогутній!»

Навіщо він це сказав! Навіщо ТАК це сказав! Вона ледь стримала себе, щоб не кинутися до нього й не прошепотіти: «Ця дівчина — це я!» Атракс знову підніс кубок до рота, а Селестія ледь стриманим тоном вигукнула:

— «Це я — та сестра Ковену, яка відчуває аромати людини! Я — ця дівчина!»

Атракс широко розплющив очі від несподіванки й рефлекторно стиснув масивний залізний кубок у безформну груду металу, розхлюпавши напій на халат і стіл. У кімнаті запанувала несподівана й дуже напружена мовчазна пауза. Асан, широко розкривши рота, випустив з рук глечик з напоєм. Селестія також завмерла з розкритим ротом. Завмер і Атракс зі зім’ятим кубком біля рота. Ось зараз він по-справжньому готовий був провалитися крізь землю або просто зникнути. Мало того, що прекрасна Селестія весь цей час бачила його бажання й пристрасті до неї, так зараз він ще й налякав її своєю жахливою силою! Якого Ібліса його потягнуло на ту ринкову площу сьогодні! Адже так добре лежав і відпочивав у Юдиф після зворушливого возз'єднання Мефіль і Хасана! Ні ж бо, його прямо щось смикнуло: «Іди на площу!» Ось це — явний прояв підступів Ібліса, який зараз з нього сміється!

Те, що тільки-но сталося, було за межею розуміння. Селестія на власні очі бачила, як Атракс миттєво стиснув кубок так, немов це був аркуш паперу. Такі кубки, які подавалися для гостей, були набагато масивніші й важчі, ніж той, з якого пила вона. Інші чоловіки пили з таких двома руками. Атракс же піднімав його однією рукою досить вільно. Вона це одразу відзначила для себе. Але це була не така вже й важлива деталь порівняно з його аурою. За своє життя вона бачила багато сильних чоловіків. Але в одну мить просто взяти й зім'яти залізний кубок — це немислимо! Свідомість відмовлялася вірити в те, що відбувається. Так не буває. Не може рука людини, нехай і дуже сильного чоловіка, так легко зім’яти метал! Ну, вм’ятини залишити — це ще можна допустити. Але стиснути його миттєво так, щоб він втратив форму й перестав узагалі зовні нагадувати кубок, це переходить усі межі реальності!

Першим, як і на площі, порушив мовчання Асан сухим, переляканим голосом:

— «Біжіть, пані! Ви привели до дому самого Ібліса! Я затримаю його, як зможу!»

І він тремтячою рукою потягнувся до ятагана на поясі. Атракс із винуватим виглядом опустив голову й, дуже обережно поклавши на стіл те, що залишилося від келиха, неголосно промовив:

— «Приношу вам найглибші вибачення, пані Селестіє, що налякав вас і вашого вірного слугу. Я вважаю, мені краще піти й не завдавати вам більше клопоту своїм виглядом».

І він почав обережно, щоб не налякати різкими рухами, вставати з-за крісла. Селестія, все ще не отямившись від шоку, вигукнула:

— «Стій! Стійте!»

Атракс на секунду завмер у розгубленості й знову сів на своє місце, усе так само винувато дивлячись у підлогу.