Глава Третя ( продовження 13)

У її мареннях обранець був старший за неї. Атракс виглядає старшим! У фантазіях він розумний і сильний. І в реальності потужна аура Атракса не піддається об'єктивному поясненню, і він вивчив усі необхідні предмети для дворянина! У мріях її обранець сказав, що його статків буде достатньо, щоб назавжди оселитися в цьому особняку.

Селестія зробила великий ковток з келиха, в який Асан постійно доливав, і неголосно запитала:

— «Не вважайте за грубість, пане Атраксе, моє наступне питання, але якими грошовими заощадженнями ви володієте? Наскільки вони великі?»

Атракс, піднявши брови й почухуючи бороду, неквапливо відповів:

— «У жодному разі не вважатиму ваше питання за грубість, пані. Але не знаю, як правильно вам відповісти. Усіх капіталів чи в цьому місті? Якщо брати до уваги тільки Харандар, то... я думаю, буде цілком достатньо, щоб придбати цей особняк з усім начинням і слугами, і ще стільки ж залишиться».

Селестії справді стало зле від такої відповіді. Її то обдавало жаром, то кидало в холод. Вона осіла в кріслі, поставивши келих на стіл, прикрила обличчя рукою, не відриваючись, дивлячись одним оком на Атракса. Він узагалі реальна людина? Як могло статися, що він відповів майже точно так само, як у її мріях? Зараз він здавався їй справжнім зразком елегантного дворянина, хоч і в простенькому синьому залатаному халаті! Та вона б охоче почала приймати знаки уваги від такого чоловіка, навіть якби він не був володарем цієї дивної, потужної аури. Селестія починала розуміти, що починає відчувати дивні, незвичайні відчуття до цієї людини! Не просто як до передбаченого обранця, з яким не розумієш, як поводитися, а як до цілком реального, живого й достойного чоловіка. І, дивлячись впритул на Атракса, у її свідомості сплив дуже давній, забутий спогад, з тих далеких років, коли сестри з Ковену зробили їй це пророцтво. Їй привидівся чіткий образ дорослого чоловіка в дорогому вбранні. На Атраксі був простенький халат, а от обличчя Атракса було точнісінько, як у чоловіка з того образу! Серце Селестії ледь не вискочило з грудей від хвилювання. Вона прибрала руку від обличчя й широко розкритими очима почала розглядати кожну деталь на обличчі Атракса. Всевишній Ільніре! Це він! Більше жодних сумнівів не залишилося! Це чоловік, якого вона чекала усе життя! До Ібліса усі титули й багатства, вона повинна бути з ним!

Атракс, зніяковівши від такого пильного погляду, відвів очі убік. Прекрасна Селестія, мабуть, була злегка не в собі, але це, навпаки, надавало особливого шарму її вигляду. Щось у ній було таке незрозуміле, що викликало бажання перебувати поруч. Постійно поруч. Завжди бачити її обличчя. Відчувати близькість. Кайдани заборони, що сковували серце, почали давати тріщину. Що ж такого особливого в ній, крім невимовної краси? Може, це все кров народу, з якого вийшла Салансея? Або, може, Селестія чимось схожа на НЕЇ... На ту, яку він не врятував...

Селестія важко видихнула й, знову відкинувшись у крісло, хрипко відповіла:

— «Вибачте мою поведінку, вельмишановний Атраксе. Я сама не своя останнім часом. Сама себе не впізнаю...»

Атракс знову глянув на прекрасне обличчя Селестії й м’яким, але впевненим голосом сказав:

— «Будьте спокійні, пані, я жодним чином не маю права засуджувати вас. Ба більше, якщо вам так буде завгодно, постараюся надати усіляку допомогу, на яку буду здатен, щоб повернути вам втрачений спокій!»

Селестія ледь не зойткнула від того, як прозвучали м’яким оксамитом ці слова в її голові. Як красиво! Як по-дворянськи шляхетно пропонувати допомогу від щирого серця незнайомці! Такі сердечні діалоги вона тільки в книгах і читала! Воістину тоді сестри передбачили: перед обранцем усі інші чоловіки померкнуть. Їй не раз пропонували усяке, з різними намірами й бажаннями. У одних кипіла хіть, і вона ледь не піддавалася їй також, у інших — користь, у третіх — недостатньо сильна, боязка любов. Але в ньому нічого цього не було! Вона бачила все це в його аурі. При цих ніжних словах його аура спалахнула ще сильніше яскравим і чистим полум’ям. Боги, вона зараз збожеволіє! Як же ти можеш мені допомогти, любий Атраксе? Хіба ти підеш з незнайомкою зараз же під вінець, щоб повернути їй спокій? Сказати йому таке — і він одразу піде, вважаючи її божевільною. Вона чудово знала, як чоловіки ставляться до шлюбу, коли ініціатива виходить від жінок. Вони сприймають це як ув’язнення в клітку, з якої слід вирватися! Вона не раз таке бачила. Але вона не може його втратити! Вона вже у такому стані, що готова кинутися до нього в обійми, щоб прив’язати до себе хоча б своїм тілом! Але що він тоді подумає про неї! Що вона — павша повія! Хіба мало таких красунь із прекрасними тілами? Взяти навіть ту, яка з ним спілкувалася на ринковій площі... Прокляття! Треба взяти себе в руки й продовжити хоч якось бесіду.