Глава Третя ( продовження 11)

Селестія знову рівномірно похитувалася в ношах, закривши обличчя руками. Що з нею таке? Невже аура аромату цього незнайомця так на неї діє? Вона була на прийомах багатьох правителів. Впевнено почувається у вищому товаристві! Завжди весела, балакуча й безтурботна. А зараз не змогла жодного нормального слова сказати! І що це був за наказовий тон: «Ти йдеш з нами!» Ільніре Всевишній! Вона відчувала неймовірну, приголомшливу ауру цього незнайомця, але все одно обережно визирнула, злегка відсунувши шторку. Так, ось він іде зовсім поруч. Атракс відчув на собі погляд і злегка обернувся. Селестія миттєво засмикнула шторку. На її обличчі виступив рум'янець. Вона відчула сором і незручність через те, що він на неї крадькома глянув? З нею явно відбувається щось недобре! І ще зовсім незрозуміле явище! Хоч вона й дивилася йому весь час в обличчя, і навіть зараз, але вона не може його згадати! Ну нічого. Зараз вони дістануться до маєтку. Вона прийме зілля приглушення сприйняття ароматів, прийме ванни й усе йому пояснить... Проте, зачекайте! Що вона йому пояснить? Що він її суджений із пророцтва, якому двадцять років, і тепер він повинен кинути все своє життя й стати її чоловіком? Але ж це звучить, як маячня? У її фантазіях суджений сам закохувався, одразу після зустрічі з нею, розуміючи, наскільки вона красива. Потім кілька фраз із зізнаннями — і все! Потім заміжжя, любов, ліжко й щастя! До реальної зустрічі з цим неймовірним незнайомцем її фантазії та мрії здавалися такими справжніми, живими. Тепер вона усвідомлює, що все це було юнацьке марення, застояне у свідомості! Вона знову закрила обличчя руками. Усе — вона приречена!

Вони зупинилися біля високого двоповерхового особняка з куполоподібним дахом золотистого кольору, стіни якого були оздоблені смарагдовою та червоною мозаїкою на каменях, пофарбованих у синій колір. Усередині особняка просторі кімнати були обставлені дорогими різьбленими меблями та начинням. Селестія багато років орендувала цей особняк для прийому на сеанси передбачення. Але за всі ці роки вона жодного разу не відчувала неповторного аромату, що виходив від незнайомця. Може, він нещодавно в цьому місті? Проїздом? Значить, доля таки їх звела!

Атраксу запропонували чекати повернення Селестії в одній із великих прямокутних кімнат з довгим декоративно оздобленим столом із чорного дерева. Атракс покірно розташувався у масивному кріслі, застеленому дорогими перинами, й, відпивши ароматний напій із масивного різьбленого металевого кубка, почав дивуватися сам собі. Двадцять років тому він сам собі заборонив зв'язок із жіночою статтю. Заборонив навіть думати про такі зв'язки. Після того, як він не врятував ЇЇ... Скільки за ці двадцять років було прекрасних дів, яких він рятував і виривав із лап смерті. З жодною з них він не порушив даної самому собі обіцянки! А багато хто з них були прекрасні, як богині. А сьогодні він просто пішов слідом! Вона наказала, й він пішов. Щось саме в цій дівчині було таке, що він не хотів себе зупиняти. Ясна річ, що він піде й не дозволить собі віддатися почуттям. Але не зараз. Не одразу. Дуже вже хочеться ще раз побачити ці прекрасні очі, цю бездоганну шкіру, це вабливе волосся та чарівне обличчя. Та й узагалі, вона ж його шукала з якоїсь причини. Може, їй у чомусь допомога потрібна! Він правильно зробив, що пішов слідом. Ну хоч так є слабке, але виправдання, чому він зараз досі тут.

Селестія прийняла зілля притуплення відчуття ароматів. Іноді їй доводилося вдаватися до подібного, оскільки від деяких дуже поганих людей виходив такий гидкий аромат, що миритися з ним не було жодної можливості. Доводилося лише приглушувати свою здатність. Після цього вона прийняла ароматну ванну. І одягла на себе довгу сукню, що підкреслювала фігуру, з перламутровими візерунками на синій атласній тканині з високим коміром. Головний біль нарешті минув. Ну що ж, час вийти на зустріч до нього... до судженого.

Атракс продовжував комфортно сидіти в кріслі, коли увійшла ВОНА у супроводі слуги Асана. І хоч він і пив ароматний напій, горло при її появі здавалося все одно пересохлим. На площі вона здавалася прекрасною. Але в приглушеному освітленні кімнати й у цій сукні вона могла зрівнятися за красою з Богинею. Атракс мимоволі напружився так, як не напружувався ніколи, наче перед неймовірно небезпечним ворогом. Це прокляття! Жіноча краса — воістину лякаюча сила! Усі перед нею слабкі!