Глава Третя ( продовження 9)

Раптово, наче стріла, її свідомості знову торкнувся цей неймовірний аромат. Вона, ледь не випавши з нош, різко визирнула з-за штор на ринкову площу. Тут? Де? Знову цей аромат? Звідки? Вона скомандувала слугам зупинитися й, широко розкривши смарагдово-зелені очі, стала вдивлятися в галасливий натовп. І визначила звідки!!! Вона побачила групу людей, що стояла неподалік і складалася з чотирьох осіб. Висока білява дівчина приблизно такої ж яскравої, зухвалої статури, як у Селестії. З лівого боку стояла невисока, мініатюрна дівчина, притулившись до високої білявої, праворуч — високий блідий чоловік. А навпроти цієї трійці стояв ТОЙ, від кого п’янкими хвилями виходив цей неймовірний аромат! Він був нижчий за середній зріст, але відчуття його аромату створювало в її голові образ неймовірного велетня. Селестія не могла повірити. На такій відстані від неї він випромінює настільки потужний, що пригнічує все навколо, аромат, наче перебуває просто навпроти неї. У неї почало паморочитися в голові, й вона, приклавши одну руку до голови, попросила слугу допомогти дійти до вказаних чотирьох людей...

...Салансея радісно засміялася й відповіла:

— «Вгадав! Повністю голенькі в морі! Це ж так весело!»

Атракс твердо сказав:

— «Ні! Уже якось зі своєю наготою обходьтеся самі! Такої розпусти я за все своє життя не бачив!»

Салансея знову залилася радісним сміхом. І в цей момент з боку Алсі до них наблизилася висока дівчина з чорним, мов ніч, прямим волоссям і палаючими зеленими очима. Однією рукою вона трималася за голову, за іншу її обережно вів кремезний, коротко стрижений чоловік. Наблизившись досить близько, дівчина, не відриваючи погляду від Атракса, вигукнула:

— «Це ти!!! Я знайшла тебе!»

Салансея подивилася у її бік і, хижо примруживши очі, почала свердлити поглядом незнайомку. Але наступної миті її обличчя знову стало радісно веселим, і вона весело вигукнула:

— «О? О-о-о! Ось це так! Яка удача! Схоже, наш милий пане попався! Подивимося, яким він тепер таким суворим буде. Зовсім скоро наш милий пане теж на МОРЕ ходитиме, і не самотньо! Ха-ха-ха!»

Атракс, Асантал та Алсі, нічого не розуміючи, перезирнулися між собою й знову на Салансею.

Селестія також отримала другий шок від нового аромату. Від високої білявої дівчини виходив аромат, наче вона була їй найближчою кровною родичкою. Немов ця незнайомка була їй старшою сестрою або... матір'ю. Вона перевела погляд на усміхнену дівчину, зовсім уже заплутавшись. Всевишній Ільніре! Що відбувається? В одному місці — володар наймогутнішого аромату, який є точно передбаченим їй судженим, і тут же — незнайомка з ароматом найближчої рідні!

Салансея нахилилася ближче до Атракса й неголосно сказала:

— «Готуйся, любий пане. У венах цієї чарівниці, як і в Асантала, тече кров мого народу. Тільки в ній її набагато більше. Розумієш? НА-БА-ГА-ТО! У цій красуні набагато більше від мого племені, ніж від людського. Тож удачі тобі, мій бідний, любий пане!»

І, знову залившись радісним сміхом, вона вигукнула:

— «Ходімо, мої пташенята, до моря! Нехай наш добрий Пан удосталь поспілкується з цією палкою скромницею! До зустрічі!»

І трійця почала поспішно віддалятися. Усе ще нічого не розуміюча Алсі почала смикати Салансею за руку, чекаючи пояснень. Та нахилилася й щось почала шепотіти Алсі на вушко. Коли пояснення закінчилися, Алсі подивилася на Атракса й, прикривши рота, засміялася. Асанталу жодних пояснень не потрібно було. Він уже зрозумів, ЩО чекає Атракса. І щаслива трійця зникла з поля зору в натовпі.

Селестія знову дивилася на Атракса. Атракс дивився на неї. І вони мовчали. Після слів Салансеї Атракс побачив, наскільки незнайомка схожа рисами обличчя на Салансею. Вона надзвичайно, просто обпікаюче вродлива. Може, навіть краща за Салансею. Її смарагдові, глибокі очі! Її бронзова, атласна шкіра! Її чудове чорне волосся та форми тіла! Атракс спіймав себе на тому, що не може відвести погляд від незнайомки, як і від Салансеї, коли вперше її побачив. Але з цією красунею відчувалося все інакше! Але що ж? І тут він зрозумів. У Салансеї вже був обранець, і вона з Атраксом просто грала у свої розпусні ігри. Але з незнайомкою все інакше! Вона сказала, що знайшла його. Вона шукала його? Навіщо? Від усвідомлення, що володарка такої незвичайної краси шукала його, всередині Атракса почала з’являтися скута сором’язливість, яка заважала сформувати слова у зв’язні речення.