Глава Третя ( продовження 7)

Атракс недовірливо сказав:

— «Я от щось не зрозумію. Якщо ти такий увесь благородний і правильний, якого Ібліса ти тоді й нашийники активував, і розбійників усіх на мене напустив?»

— «Я злякався! Я злякався, що ти мене вб’єш, а я не побачу мою кохану хоча б ще раз перед смертю. Я чудово розумів, що ти й камінь зламаєш, і ріг. Але я не думав, що настільки швидко. Мій план був такий. Я активую камінь і ріг. Викидаю їх у різні боки. І поки ти зайнятий моїми хлопцями, каменем і рогом, я тікаю у підвал з моєю любою й бачу її водносталь. Я просто не врахував, що ти можеш рухатися ще швидше, ніж я вже бачив».

Після цих слів Салансея ледь простогнала:

— «М-м-м, як це мило!» — і від щирого серця поцілувала Асантала.

Атракс, почухавши потилицю, сказав:

— «А ну тоді це все пояснює. Мені тепер навіть якось полегшало. А хлопців своїх тобі не шкода було?»

Асантал, облизнувшись після поцілунку, відповів:

— «Я був упевнений, що ти прийшов тільки по мою душу, а хлопцям зла не зробиш. Боки їм помнеш, пики підрівняєш, ну пару рук зламаєш. Я вважав, що це невелика ціна, щоб водносталь побачити свою ненаглядну».

Салансея, знову видавши стогін розчулення, надовго прилипла до губ Асантала. Атракс махнув рукою й сказав:

— «Так, усе, я пішов, а то дивлюся, у вас тут уже просто посеред площі боротьба з перекидами намічається».

Салансея різко відірвалася від Асантала й сказала:

— «Ми йдемо купатися в морі! Виявилося, що я обожнюю море! Ходімо з нами, помилуєшся нами. Чим ми гірші за інших людей?»

Атракс у відповідь примружив очі й відповів:

— «Тут люди хоча б в одязі ходять. А ти явно хочеш зайти туди, де ви голі стрибатимете. На це ти хочеш, щоб я милувався?»

Салансея радісно засміялася й відповіла:

— «Вгадав! Повністю голенькі в морі! Це ж так весело!»

Селестія рівномірно похитувалася в одномісних ношах, прикрашених напівпрозорими червоними шторами дуже дорогого крою, які обережно несли четверо слуг. Вона машинально накручувала на вказівний палець паранджу, перебуваючи в роздумах. Уже два тижні, як вона перебуває у стані смутку. Уже два тижні минуло після того, як вона відчула той неймовірний, неповторний, п’янкий аромат, коли всі в каравані почали кричати, що повз пролетів джин.