Глава Третя ( продовження 4)

Тоді в замку вона мріяла, як би вони разом гуляли набережною й вулицями міста. Вона мріяла, як вони будуть сміятися й усміхатися одне одному. Як удень будуть дарувати одне одному ніжність, ласку й турботу, а вночі віддаватися палким пристрастям, розігрітим любов'ю. Але це все було в мріях і здавалося давно, наче в іншому житті. І тоді Хасан був іншим. А зараз — це зовсім інша людина. Він наче переродився й став кращою версією самого себе. Він мало не в прямому сенсі світиться від щастя. А вона? А вона так і не змогла вигнати зі себе темряву того проклятого замку. Вона так і відчувала себе брудною, зґвалтованою й приниженою. І ба більше, заслуговуючою на це! Вона ніяк не могла дозволити ось такою з’явитися перед Хасаном. Взагалі ніяк перед ним не з’являтися! Написати йому листа — це був для неї й так подвиг. Це була та межа, перетнути яку було вище її сил, але вона це змогла. Але зустріч зараз віч-на-віч — це було смерті подібно. До того ж вона не знала, що відчуває до неї Хасан.

Атракс знову звернувся до Мефіль:

— «Зараз Хасан примчиться сюди, мов стріла. Тепер мені зрозумілі й його сумні слова. Знаєш, що він сказав? Він сказав: "Атраксе, дякую, що повернув мені душу, але серце моє так і залишилося в тому замку". А взагалі, цей ваш замок — по-справжньому зачароване місце! Уже стільки часу минуло, а ці любовні нитки із замку так і в’ються! Мені вже не віриться, що в цих любовних питаннях буде поставлено крапку. От просто цікаво, хто буде наступним, навіть якщо здається, що вже нікого не залишилося!»

Мефіль уся зблідла, схиливши голову. Яке серце? Про яке серце говорив Хасан? Про неї? Не може бути, не може цього бути! Її тіло пройняло страшне тремтіння. Зараз з’явиться Хасан. Якщо вона побачить на його обличчі хоч найменший натяк на відразу до неї, вона просто помре. Такого вона пережити не зможе!

Поява Хасана чекати себе не змусила. Він біг так швидко, як міг. І, зупинившись перед входом в опочивальню, здійнявши хмару пилу, уперся в коліна, намагаючись віддихатися, щоб хоч слово сказати. Трохи віддихавшись, але все ще з важким диханням і витираючи піт з обличчя, тривожно вигукнув:

— «Що сталося, Атраксе? Щось із Касимом?»

Атракс відпустив Мефіль. Тепер вона нікуди вже не втече. Атракс, усміхаючись, сказав:

— «З Касимом усе добре. Просто одна твоя подруга терміново хотіла передати тобі привіт».