Глава Друга (завершення 40)

На прощання Салансея посилала повітряні поцілунки й крикнула:

— «Ще побачимося!»

Атракс, залишившись удвох із північанкою, зітхнув на повні груди й сказав:

— «Нарешті божевілля поменшало. Ходімо, Сігрід, пошукаємо твого Торвальда».

Від цих слів серце в неї так кольнуло, що вона ледь не втратила свідомість, але покірно пішла слідом. Одна частина її свідомості від щирого серця хотіла, щоб це був саме її коханий Торвальд. А друга сподівалася, що це якась помилка й це буде інший північанин із таким самим ім’ям. Тому що, якщо це все-таки її єдиний, істинно коханий чоловік, тоді вона, брудна, порочна, стара жінка, стане причиною зруйнованого життя дорогої їй людини.

Атракс одразу попрямував до опочивальні, де він спілкувався з Торвальдом. Його там не виявилося. Він поцікавився у Юдиф, яка хитро позирала на північанку за спиною Атракса, чи не знає вона, де винаймає кімнату північанин. Виявилося, вона знає й пояснила, як дістатися. Це було зовсім неподалік від опочивальні.

Чим ближче вони підходили до того місця, де мешкав Торвальд, тим сильніше стукало серце у Сігрід і важчими ставали ноги. Їй здавалося, що ось-ось вона втратить свідомість.

І ось вони дісталися потрібної триповерхової будівлі й піднялися на другий поверх. Атракс зупинився біля потрібних дверей. Сігрід від шалено стукаючого серця майже не могла дихати. Атракс голосно постукав у двері. За дверима почувсь невдоволений, грубий чоловічий голос:

— «Хто?»

— «Атракс. В опочивальні ти мені про давнє місто на півночі розповідав».

Голос за дверима повеселішав:

— «Ооо!!! Мій друже, Південцю! Зараз відчиню!»

І наступної миті двері розчахнулися. Торвальд, оголений до пояса, демонструючи вкритий густим волоссям торс, радісно вигукнув:

— «Я так радий тебе знову побачити! Що тебе привело до мене?»

Атракс підтягнув за лікоть до дверей ледь живу Сігрід і сказав:

— «Скажи, це та Сігрід, про яку ти мені розповідав?»

Торвальд в одну мить зблід, наскільки може збліднути біла шкіра північанина. Він злегка присів, мов отримав найсильніший удар у голову, але втримався на ногах. З очей його хлинули сльози, але він усміхався, і голос його не змінився, коли він сказав:

— «Усе-таки дочекався! Я все-таки дочекався тебе, любове моя».

Сігрід, мов заворожена, дивилася на свого коханого, з яким сама розірвала зв’язки заради його ж блага й заборонила собі навіть думати про нього. Він був її яскравим, світлим спогадом у важкому й непростому житті. У її пам’яті він залишився таким красивим, палким юнаком, якого вона зганьбила. А тепер перед нею стоїть справжній північний муж, яким можна нескінченно захоплюватися. Він став ще кращим. Усе в ньому стало істинно чоловічим. Покинутий нею закоханий юнак постав перед нею знову справжнім чоловіком. І він кинув усе й пожертвував усім, щоб тільки відшукати її. Щоб бути з нею... Триматися на ногах більше не було сил. Вона кинулася йому в ноги, обійнявши коліна, й залилася гіркими сльозами розлуки й радісними стогонами возз’єднання, що виходили з самої глибини душі. А Торвальд гладив її по волоссю й сам, роняючи сльози, примовляв:

— «Дочекався... я дочекався тебе, любове моя...»

Атракс обережно зачинив двері й попрямував до виходу з будівлі, думаючи про те, що якось він втомився, беручи участь у всіх цих сердечних взаємозв’язках, і про те, щоб таке замовити у Юдиф в опочивальні...