Глава Друга (продовження 39)

Салансея від цих слів почала голосно сміятися. І Сігрід теж не змогла стримати усмішки. Може, те, про що говорив Атракс, справді якось безглуздо виглядає, але все ж таки обурення навколишньою безглуздістю людини, яка неймовірно сильна, що само по собі абсурдно й безглуздо, справді викликає сильний напад сміху. Атракс скривив незадоволене обличчя й сказав:

— «Це не смішно! Це сумно все! Це дурне місце зачароване! Я зустрів двох надзвичайних створінь в одному місці, але жоден із них нічого не може розповісти мені про далеке минуле! Про невідомі таємниці минулих епох. Нічого вони не пам’ятають обоє! Зате, як ось це робити, вони чудово пам’ятають!» — і Атракс почав переминати долоні, наче щось ліпить.

На цих словах Салансея залилася ще більшим заразливим сміхом. На таке навіть Мефіль засміялася, забувши про страх перед Атраксом. Він, своєю чергою, у відповідь на це махнув рукою й сказав:

— «Я повертаюся в місто, і ти, Сігрід, ідеш зі мною».

Вона вмить згадала слова Атракса про Торвальда й застигла. На очі знову накотилися сльози. Невже це той самий її любий коханий Торвальд? Коли вона йшла з племені, а його тримали семеро людей, він кричав їй навздогін: «Я відшукаю тебе, куди б ти не пішла! Я люблю тебе! Знайду тебе навіть на краю світу!» Невже він не забув її й справді пішов за нею? Невже він порушив закони племені, щоб знайти її? Син вождя й найсильніший воїн племені, на якого покладали стільки надій, усе кинув заради неї? Заради неї, яка була спочатку зганьблена варварами, а потім ватажком мавп? Заради такої брудної жінки, як вона? Її думки перервав радісний вигук Салансеї:

— «Ми всі йдемо в місто! Я згадала, що в містах бувають таверни! Усі йдемо в таверну! Асантале, пам’ятаєш, ти розповідав, що в тавернах є хміль і музика? Я хочу це все побачити!»

Атракс буркнув:

— «Ходімо вже!»

І вони всі пішли за ним. Зворотний шлях до міста зайняв більше трьох годин. То вони зупинялися на відпочинок, то Салансея не могла намилуватися краєвидами, то Алсі від нервового перенапруження так втомлювалася, що Асанталу доводилося нести її на руках. Коли вони перетнули арку міських воріт, Мефіль різко сказала: — «Далі я сама», — і різко зникла з поля зору. Любовна трійця попрямувала до таверни.