Глава Друга (продовження 38)

Як, розуміючи, що йому ніхто не рівня, він поводиться з усіма, як із рівними, і, ба більше, так відверто соромиться жіночої наготи, мов недосвідчений юнак, хоча зовні йому років тридцять п'ять або сорок. І чому він так спокійно розмовляє з чужими для нього людьми, наче це давні знайомі, без страху насмішок чи таємного задуму з їхнього боку? Незрозуміння цього так само лякало, як і його незбагненна сила...

Атракс же все не міг заспокоїтися. Ламаючи нашийник на шиї Сігрід, він вигукнув:

— «Я от усе одно не зрозумію, як отак можна раз — і закохатися в цього герцога. Тут от вона ще стоїть і не знає, що їй робити тепер зі своїм життям. А наступної миті вона під ручку з ним іде! Ну, те, що не людина, це гаразд уже. Ну, а раптом він усе-таки ненормальний? Він же сидів тут замкнений тридцять років! Накинеться ґвалтувати, і що робити? У мене в голові не вкладається, як так можна чинити. У цьому замку якісь протиприродні речі відбуваються одна за одною!»

Сігрід не наважувалася все ще дивитися на Атракса, але його такі відверті й наївні обурення розсмішили її. До того ж той чоловік, який самотужки розкидав натовп озвірілих розбійників, сам обурюється неприродністю навколо себе. Вона усміхнулася у кулак і наважилася відповісти, не піднімаючи погляду:

— «У Гедрун завжди була слабкість до темношкірих, високих чоловіків. Вона сама про це не раз розповідала».

Атракс зламав нашийник, викинув його убік і, продовжуючи емоційно жестикулювати, відповів їй:

— «Але це нічого не пояснює! Він же не темношкірий! Він же якийсь вухатий герцог нічних кошмарів! А вона під ручку важливо пішла, навіть нашийник зняти забула. А він теж якийсь дивний! Тридцять років просидіти й таїти образу на ватажка, а тут діва очима блиснула — і все! За одну мить роками накопичена образа вся Іблісу під хвіст. Так не буває в житті. А він пішов такий, пішов увесь поважний, павич гостровухий! Я не людина, але діві, яку бачу вперше, я до вподоби, тому піду-но погуляю в сад. Тридцять років там не був. Може, там і саду твого не залишилося давно. Але це ж усе дрібниці. Головне — з поважним виглядом вивести діву з кімнати. Це все — якийсь абсурд!»