Глава Друга (продовження 36)

А потім цей боягуз і негідник Асантал здобув наді мною перемогу, коли я був цілком виснажений битвою з тим чудовиськом. А здолавши, він замкнув мене у моїх же покоях, мов в’язня! І все це чиста правда, клянуся своїм клинком!»

Атракс знову махнув рукою й усе так само незадоволено сказав:

— «Ну зрозуміло, зрозуміло. Загалом, мені з вами двома вже все ясно. Що ти, що вона — зараз уже звичайні люди. Зовні ви, може, й відрізняєтеся від усіх людей, а всередині ви такі ж звичайні люди, як і всі навколо. А я то думав почути незвичайні історії про ваші народи, про давні часи, про невідомі краї... Ех, як же прикро. Що з вашою пам'яттю таке? Ну й гаразд! Загалом, ти вільний, цей замок знову твій. Усього найкращого. Бувай!»

Господар нарешті усвідомив, що він справді вільний і немає в цій кімнаті для нього ворогів, крім підлого Асантала. Він узяв себе в руки, підвівся й, приклавши руку до грудей, нахилившись, сказав:

— «Прошу мене вибачити за таку неналежну поведінку, свідками якої ви стали. Дозвольте представитися як належить. Герцог і законний власник замку Масантери — Гаєрс Ер Саргос! Дозволь дізнатися й твоє ім’я, могутній воїне!»

— «Атракс мене звати».

Гаєрс ще раз уклонився й сказав:

— «Дякую тобі, друже мій Атраксе, за те, що визволив мене й повернув мій маєток. Вдячність моя не матиме меж. До скону віків я не забуду цього, клянуся своїм життям!»

Атракс у відповідь зітхнув і схвально махнув рукою. Асантал усміхався сам до себе. Він був задоволений тим, що побачив. Якщо сам Гаєрс визнав свою поразку перед Атраксом, навіть не б’ючись, то йому тим більше не образливо відчути поразку від такого воїна. Його роздуми перервала Салансея, розчаровано сказавши:

— «Любий! Ну він же зовсім на мене не схожий! У нього навіть ріжків немає! Зовсім не цікаво виявилося. Ходімо краще в місто з нашим паном!»

Атракс застиг від здивування й сказав:

— «Тобі не можна в місто! Люди не побачать твоєї краси, це не буде так, як ти собі уявляєш. Вони піднімуть паніку. З’явиться варта, потім — темниця. Ні! Вам ніяк не можна в місто».

Салансея похитала головою й весело відповіла:

— «Не помітить ніхто й нічого! Якщо я захочу, то ніхто не побачить мій справжній вигляд і моє оголене тіло!»

Атракс сплеснув руками й обурився:

— «Так чому ж я тоді мусив усе бачити?»

У відповідь на це Салансея грайливо примружила очі й загадково усміхнулася.