Глава Друга (продовження 35)

Господар замку нерозуміюче кліпав очима з відкритим ротом. І тільки зараз він помітив, що в кімнаті перебувають Асантал, але якийсь пошарпаний, наче після доброї прочуханки. Поруч незвичайна, висока дівчина, ніби з рожевою шкірою й білими рогами. Біля неї — мініатюрна й знайома йому Алсі та троє інших незнайомок із нашийниками на шиях. Уся ця процесія не скидалася на людей, які прийшли забрати його життя. Невже... Невже вони тут, щоб визволити його? Навіть Асантал? Він із ледве помітною надією в голосі неголосно запитав, звертаючись, напевно, до Атракса:

— «То ви не прийшли мене вбивати? Я вільний?»

Атракс підняв руки до стелі й вигукнув:

— «Хвала Всевишньому Ільніру, до тебе це все-таки дійшло! Я тобі скільки разів казав, що хочу поговорити. Але от після побаченого якось перехотів. У мене в голові щойно все на місце стало. Ти впізнаєш ось цю дівчину з рогами? Ну, або вона здається тобі знайомою хоч якось?»

Господар замку знову придивився до незвичайної дівчини. Рожева шкіра, білі роги, білосніжні очі й плавно переміщуваний за її спиною хвіст. Таких див він ніколи не бачив, і він упевнено відповів:

— «Мені не випадала честь зустрічати цю прекрасну особу! Жодним чином вона не здається мені знайомою, і ніколи у своєму житті я не бачив нічого подібного! Клянуся своїми двома серцями!»

Атракс махнув рукою й незадоволеним тоном сказав:

— «Я так і думав! І давай я вгадаю: довго живеш, але нічого про своє минуле життя не пам’ятаєш, крім короткого проміжку часу у п’ятдесят або тридцять років? І про свій неймовірний клинок теж нічого не знаєш? І як називається твій народ, теж не пам’ятаєш? Я правий?»

Господар упевнено кивнув і твердо відповів:

— «Усе істинно так! Клянуся своїм життям! Клинок був при мені, скільки себе пам’ятаю, і в цьому замку я живу з часів його побудови. Як давно це було, я сказати не можу. Єдине, що точно пам’ятаю, що в якийсь проміжок часу в окрузі з’явилося чудовисько, яке місцеві називали Шатокаєм. Я не міг дозволити цій бестії жерти й лякати місцевих жителів, і одного разу зміг заманити цю мерзоту на високі скелі й там, смертельно поранивши, скинути донизу».