Глава Друга (продовження 34)

Господар замку у відчаї скрикнув:

— «Я не дам тобі, покидьку Асантале, насолодитися моїми муками! Я сам позбавлю себе життя, усміхаючись вам в обличчя! Ви не позбавите мене честі!»

Він розвернув клинок у свій бік і, відвівши голову, поставив руку з клинком так, щоб пронизати собі горло! Він стиснув губи й, заплющивши очі, зробив рішучий, смертоносний рух!

І тієї миті, як вістря вже почало встромлятися у податливу плоть, він відчув, що чудовисько вже біля нього! Уся ця жахлива аура огорнула собою господаря замку, а руку скувало, немов ланцюгом. Він розплющив очі й побачив, що його руку тримає ця істота! Та як же це може бути! Їх розділяла така відстань, а воно за секунду опинилося перед ним! Ні, йому тепер немає порятунку! Він втратить честь перед смертю й буде проклятим духом блукати землею! Він відчув, як меч із руки забрав цей монстр і викинув убік. Ось і все! Смерть без клинка в руках — це повна безчестя! І ще він відчув, що ця істота притискає його до землі. Ноги самі роз’їжджаються в сторони під силою тиску, опускаючи тіло на коліна перед цим монстром. Господар замку бачив люті очі цього людиноподібного чудовиська й побачив занесену для удару праву руку. Ось і все! Ось і настав час його безславної кончини...

Атракс поклав руку господарю на плече й притиснув його до землі так, що той опустився на коліна. Очі та свідомість його були затьмарені образою за себе та відчаєм, і найкраще, що придумав Атракс, — це ляснути його по щоці. Він гнівно сказав:

— «Досить істерити!»

Атракс дзвінко ляснув господаря по щоці, від чого та надулася. І, як і сподівався Атракс, це трохи привело до тями помутнілу свідомість. Господар замку схопився за щоку й здивовано витріщився на Атракса. Той запитально кивнув головою й сказав:

— «Ну що, краще? Ще одну вліпити по іншій щоці? Тепер хоч трохи думати почнеш? Ніхто не прийшов тебе вбивати».

Господар замку не міг усвідомити, що відбувається, але тільки зараз він зрозумів, що за всією безмежною міццю, яку він відчував від бородатого чоловіка перед собою, він не відчував ані краплі кровожерливості. Господар замку хрипким голосом сказав:

— «Я нічого не розумію... Тебе ж привів Асантал... Ти ж...»

Атракс перервав господаря замку, погрозивши пальцем, і сказав:

— «Якщо ти ще раз назвеш мене чудовиськом або монстром, я відважу тобі такого ляпаса, що вуха відваляться».