Глава Друга (продовження 33)

Атраксу стали неприємні слова цього незнайомця. Так, м'язи на його тілі не схожі з людськими, але порівнювати його з монстром — це вже занадто. Сам виглядає, мов нічний кошмар, а його називає чудовиськом! Але, придивившись до господаря замку, Атракс побачив у його очах повний відчай. Незрозуміло як, але він усвідомив, що Атракс у рази сильніший, і результат битви вже вирішено. Атракс підняв руку й звернувся до застиглого у відчаї господаря замку:

— «Гей, приятелю, давай без істерик і драм. Я прийшов поговорити».

Обличчя господаря замку спотворилося у гримасі ледве стримуваної образи, й він вигукнув:

— «Будь ти проклятий, Асантале! Такий безмежно сильний монстр ще й знає людську мову! Я не дам себе розтерзати цьому виплодку пекла!»

Ці слова розлютили Атракса, й він скрикнув:

— «Гей! Ти тут що, від самотності з глузду з’їхав? Ти кого чудовиськом обзиваєш? Ти себе в дзеркало бачив? Тобою людей лякати можна! Досить уже істерити й послухай!»

Але відчай уже повністю огорнув свідомість господаря замку. Він володів особливим, проникливим поглядом. Дивлячись на противника перед собою, він міг зрозуміти, наскільки той сильний, і прорахувати можливі варіанти результату бою. Саме так він нарешті зміг тоді здолати мерзенну істоту, яку називали Шатокаєм — людожером. А Шатокай був надзвичайно сильний! Але, дивлячись на цю істоту в дверному отворі, господар замку відчув шок. Ця істота у рази перевершувала за силою і Шатокая, і його самого, і, схоже, могла б самотужки впоратися з ними обома разом. Безмежна сила, що виходила від цього монстра невидимою, сковувальною аурою, заповнювала кімнату. Господарю замку все ясніше й жахливіше відкривалося розуміння цієї істоти. Сила, рефлекси й швидкість цього справді жахливого чудовиська перевершували всі мислимі межі. Мабуть, усе-таки завіса між світами прорвалася, й у цей світ пробралася істота із самої Безодні! Немає жодного можливого варіанта, де він зможе перемогти! Ба більше, немає жодної можливості навіть зачепити цю прокляту тварюку! Як Асантал підкорив собі таке страховисько? Це, мабуть, усе ріг покори, який він відібрав! Образа й гіркота стиснули серце господаря замку. Стільки років він був замкнений у власній спальні, мов в'язень, і в підсумку помре в лапах цієї істоти, так і не встигнувши більше прогулятися улюбленим лісом поблизу замку! Але є лише один вихід!