Глава Друга (продовження 30)

Атракс відзначив, що обличчя Асантала спочатку зблідло, потім налилося кров'ю. Але сам він сидів нерухомо, напружений, як тятива лука. Салансея тим часом злегка відсторонила Алсі від Асантала й, дивлячись прямо їй в очі таким же загадковим тоном, сказала:

-І ти, Алсі, якщо так любиш мого Асантала, теж будеш мені наживо показувати всі неподобства, якими ви займалися. Ви разом будете мені їх показувати! Мг? Очі Алсі, так само як і в Асантала, широко розплющилися, й вона вся почервоніла. Мабуть, і Асантал, і Алсі усвідомили, що прекрасна діва з кристала настільки ж розпусна, наскільки й сповнена любові. І їм обом від її пристрасті не втекти. Але бути свідком такого потенційного розпусти Атракс не міг собі дозволити. Він розвернувся й, буркнувши:

-Я йду в місто.

Попрямував до виходу з кімнати. Але Асантал, мабуть, відчуваючи якусь незручність або сором'язливість і бажаючи якось уникнути майбутньої дії з Салансеєю, несподівано вигукнув:

-Я не вбивав Шатокая! Я брехав! Його вбив господар цього замку. Я лише бачив, як господар замку здолав цю мерзенну істоту й скинув її в прірву. А самого господаря я здолав тому, що він був слабкий після битви з чудовиськом, і замкнув його неподалік у підвалі. І в мене рука не піднялася його вбити, тому що він чимось схожий на Салансею. Хочеш його побачити?

Атракс зупинився. Це неймовірно! Звідки стільки казкових створінь в одному місці? Але, можливо, розмова з ним проллє світло на всю цю незрозумілу ситуацію! Атракс розвернувся й упевнено відповів:

-Звісно, хочу побачити! Чому ти одразу не сказав? Ти так багато брешеш, що впізнати в тобі колишнього ватажка розбійників уже неможливо. Брешеш на кожному кроці, як сопливий юнак! Давай веди мене зараз же до господаря замку. Салансея відпустила Асантала й Алсі та, випроставшись, радісно сказала:

-І я хочу його побачити! Я ніколи ще не бачила когось схожого на мене! Атракс застиг на місці, не в змозі відвести погляд від обпалювально-чарівного оголеного тіла Салансеї. Він пересилив себе й хрипко сказав:

-Прикрийся хоч якось. Не личить у такому вигляді ходити. Салансея скривилася й відповіла:

-Я завжди була без одягу. Моє тіло занадто прекрасне, щоб ховати його під якийсь там огидний одяг!