Глава Друга (продовження 29)

Салансея, усміхаючись, відповіла:

— «Це ж очевидно! Невже ти не помітив, що ми зовні з ним схожі? Я відчула в ньому рідну кров. Я не знаю як, але саме в Асанталі тече частинка крові, яка й у моїх венах. І як він дивився тоді, коли вперше мене побачив... Він навіть спробував розбити кристал мечем. Чого він тільки не робив! І підривав, і плавив кристал. Хоч я й передбачила, що тільки Молот Вершителя мене визволить, він продовжував і продовжував вигадувати, як зруйнувати цей проклятий кристал. Ще й щоденник вів усіх своїх спроб. Це так мило!»

І Салансея знову від щирого серця поцілувала Асантала в шию. Атракс усе так само розгублено розвів руками й запитав:

— «А що таке Молот Вершителя?»

Салансея знизала плечима й відповіла:

— «Я не знаю. У мене в голові просто виникло це слово, яке переливалося золотом, мов твоя рукавиця. До речі, як ти зміг розбити кристал, я зовсім не розумію».

Атракс, ніяк не прояснивши для себе те, що відбувається, опустив руки й відповів:

— «Я давно розбиваю камені, якими б твердими вони не були. Я так треную силу удару. Кожен камінь має свою слабку точку, її просто треба відшукати й добре до неї прикластися. Гаразд. Мені треба відпочити! Сьогодні не день, а якийсь божевільний дім. Я йду в місто зібратися з думками. А ви робіть що хочете, але не надумайте творити зло людям!»

За своєю спиною Атракс почув неголосний голос Гедрун:

— «Дівчата, напевно, ми все-таки померли й потрапили в царство Ібліса, де демони не впізнають один одного».

Салансея перевела погляд у її бік і, примруживши очі, запитала Асантала:

— «Милий, та хто ж ці дівчата?»

Замість Асантала відповіла Алсі мимоволі голосом:

— «Це його рабині! Він постійно їх перемагав, а потім тягнув у ліжко й чинив із ними всякі неподобства. А вони завжди після цього обливалися гіркими сльозами, але залишалися тут!»

Салансея кивнула й загадковим тоном неквапливо промовила:

— «Ось як. Це правда, любий мій? А з тобою, Алсі, він теж чинив усілякі неподобства?»

Алсі кивнула. Вираз обличчя Асантала різко змінився. Усмішка зникла з його обличчя, а очі широко розплющилися. Салансея притулилася своєю щокою до його й, ще більш грайливо примруживши очі, неголосно сказала:

— «Ти робив таке, а мені нічого не розповідав? Ну що ж, тепер тобі доведеться наживо мені показати все те, що робив із ними».