Глава Друга (продовження 28)

Салансея неквапно повторила:

— «Де-мон? Я не знаю, що це означає. Щось погане?»

Атракс обурено глянув на неї й вигукнув:

— «Звісно, погане! Демони — це огидні чудовиська з пекла. У всіх сказаннях і легендах ці мерзенні виродки приносять людям горе й жах!»

Салансея насупилася теж і відповіла:

— «Ну, я не виродок! Хіба я схожа на чудовисько? Я дуже жіночна й гарна обличчям і тілом! Я не можу бути демоном, про яких ти сказав!»

Асантал, усе ще не розплющуючи очей, промовив:

— «Так! Ти прекрасніша за янгола! Ти вродлива й бездоганна, мов Богиня!»

За ці слова Салансея знову розцілувала Асантала. Атракс потер чоло, розгублено примовляючи:

— «Нічого я вже не розумію. За одну мить проста бійка з розбійниками перетворилася на зустріч із неймовірним створінням... Лютий злодій вмить став якоюсь нюнею... У мене в голові купа питань до вас двох, але я нічого не можу сформулювати! Прокляття! Він — розбійник-злодій, ти — сукуб, наче з якоїсь дитячої казки, а дивишся на вас — то звичайна закохана парочка...»

Асантал, усміхнувшись, сказав:

— «Я прикидався! Я стільки років відігравав роль злодія... Давно моя кохана передбачила, що якщо я витримаю три десятки років у злиднях, злочинах, зневазі й гоніннях, з’явиться мені Молот Вершителя й визволить її. Тільки тоді ми зможемо бути разом. А що може бути гіршим за мерзенного ватажка огидних розбійників? Я тридцять років жив, мов тварина, серед досвідчених вовків, тримаючи їх у їжакових рукавицях, і все заради цієї миті! Я поставив на собі хрест, тільки щоб дочекатися виконання цього пророцтва! І ти не повіриш, але сьогодні минуло рівно тридцять років після тих пророчих слів. І ти, мій пане, урятував нас! Урятував мою ненаглядну кохану! Не можу в це повірити... А може, я помер, і зараз мені все це здається...»

Салансея злегка розворушила Асантала й, знову поцілувавши, сказала:

— «Я тобі дам! Вмирати він надумав! Нізащо! Чи ти забув, що я поділилася з тобою життєвою силою? Тепер ти житимеш дуууже довго й бачитимеш моє обличчя щодня!»

Асантал сильніше стиснув руки Салансеї, а сльози ще сильніше потекли з очей. Атракс, зовсім заплутавшись у всьому, що тут відбувається, розвів руками й запитав:

— «Ну, а чому ти за тисячу років обрала саме його?»