Глава Друга (продовження 26)

Ця сцена була настільки інтимною, що Атраксу стало дуже ніяково, але відвести погляд було неможливо. Тому він доклав над собою зусилля й демонстративно голосно прокашлявся гортанними звуками.

Салансея, не поспішаючи, перевела на нього погляд і, загадково усміхаючись, злегка примруживши очі, сказала:

— Дякую тобі, пане, що визволив мене з цієї проклятої клітки! Дякую тобі від усього серця, що я можу тримати в обіймах свого коханого!

Атракс спіймав себе на думці, що він не перестає розглядати руки, ноги й хвіст загадкової Салансеї. І вона, помітивши це, ще більш грайливо примружила очі. Асантал блаженним голосом підтримав слова своєї коханої:

— І я! І я теж так дякую!

Атракс різко відвів погляд убік, уникаючи погляду Салансеї, й награно байдужим тоном сказав:

— Ну, знаєте, друзі мої, в такій ситуації однією тільки подякою ви не відбудетеся!

Салансея, усміхаючись і злегка закинувши голову, грайливо запитала:

— М-м-м. Ось як? А що ж я можу ще зробити для тебе, пане?

Атракс мимоволі глянув на неї й одразу ж відвів погляд убік, зніяковівши від власних розпусних думок. Салансея усміхнулася очевидному збентеженню цього дивного чоловіка й сказала голосно, ніби звертаючись тільки до Асантала, але так, щоб чули всі:

— Милий, мені здається, наш рятівник дивиться на мене як на жінку? Що ж нам робити?

Асантал, не розплющуючи очей, усе таким же блаженним голосом відповів:

— Усе, що захочеться! Це наш пан і наш рятівник, йому все дозволено! Навіть якщо ти захочеш бути з нашим паном, любов моя, я буду щасливий, бо будеш щаслива ти!

У відповідь на це Салансея від щирого серця поцілувала Асантала в шию й щоку, а потім, ніжно вкусивши за мочку вуха, відповіла:

— Ну вже ні, сонечко моє кохане! Занадто довго я чекала, щоб нарешті бути з тобою! Ти тепер від мене так просто не позбудешся!

Обличчя Асантала від цих слів не змінилося, лише два струмки сліз стали омивати щоки.

Атракс же в цей час відчув щось таке, чого не викликала жодна битва. Від почутих слів він відчув, як кров приливає до його обличчя, а слідом за нею — сковувальний сором. Він струснув головою, відганяючи нав'язливість, і голосно сказав:

— Так! Досить вам обом на будь-які вульгарності натякати! Мені від вас потрібні відповіді на запитання!