Глава Друга (продовження 25)

Він кивнув і, буркнувши дівчині в кристалі:

— Відійди подалі.

Атракс широко заніс руку для розмаху. Неясно було, чи можна в кристалі переміщатися, але дівчина візуально відсунулася, й Атракс завдав блискавичного удару в намічену ним самим точку.

Кришталевий дзвін охопив кімнату. Асантал від хвилювання закусив палець. Дівчина в кристалі співчутливо-сумним голосом сказала:

— Як і очікувалося... Адже багато хто намагався і...

І тут Атракс завдав другого удару, ще потужнішого й швидшого за перший, і по кристалу пробігла тріщина. Дівчина в кристалі сплеснула руками біля обличчя, а Асантал від хвилювання розкусив палець до крові.

Третій удар виявився вирішальним. Він був настільки потужним, що дрібні осколки розлетілися по кімнаті, а найбільший, який відбив Атракс, полетів у дальній кінець кімнати. Сам же кристал, розпавшись на великі фрагменти, обсипався на квіти, залишивши замість себе рубінову димку, в якій із широко розплющеними очима й руками на обличчі застигла дівчина з рожевою шкірою. Димка стала рідшати й розсіюватися, і дівчина, все ще перебуваючи в стані приголомшення, повільно опускаючись донизу, торкнулася ступнями м’яких пелюсток квітів, що рясним килимом застеляли простір навколо кристала.

Асантал хрипким від хвилювання голосом прошепотів ім'я своєї коханої:

— Салансея...

Почувши своє ім'я, ця незвичайна дівчина з тремтячими губами кинулася обіймати Асантала. Вона цілувала його обличчя й гладила по щоках. Асантал же, намагаючись якомога трепетніше торкатися її обличчя, видавав дивні звуки, які можна було б вважати плачем, але сльози з його очей не лилися.

В одну мить виявляти знаки уваги Салансеї виявилося замало, й вона, юркнувши до нього за спину, обхопила його руками, ногами й обвила хвостом. Поклавши йому голову на плече, люто прошепотіла:

— Мій! Мій! Ти нарешті мій!

Асантал, заплющивши очі й широко усміхаючись, завмер із блаженним обличчям, міцно схопившись за руки Салансеї. Цієї миті з гучним криком:

— І мій! Мій теж! — до охопленої любовним шалом парочки кинулася Алсі, намагаючись теж бодай якось обійняти Асантала.

Салансея, ніжно усміхаючись, обійняла й її, міцно притиснувши до Асантала, примовляючи:

— А ось і наша мила Алсі! Дивись, дорогий, як сильно вона тебе любить!

Асантал, не розплющуючи очей, схвально хмикнув і, намацавши голову Алсі, став ніжно гладити її по волоссю.