Глава Друга (продовження 23)

У поточній плутанині ця дія мала бодай якийсь сенс. Вони йшли коридорами й спускалися широкими гвинтовими сходами в підземелля замку. Асантал раз у раз гладив по голові Алсі й, цілуючи її в тім’я, радісно примовляв:

— Тепер усе добре! Нарешті все добре!

Троє колишніх рабинь не могли повірити в разючу зміну їхнього колишнього ката, перешіптуючись на цю тему.

Ось вони дісталися широкої арки, з-за якої мерехтіло багряне сяйво. Порівнявшись із аркою, вони побачили посередині невеликої, але високої кімнати кристал рубінового кольору, з якого виходило багряне мерехтіння. Кристал був видовженої форми, значно більший за людський зріст і був укладений у золоту оправу на трьох масивних різьблених ніжках. Уся кімната була наповнена різноманітними квітами та коштовностями.

Обличчя Асантала розпливлося в широкій усмішці, й він благоговійно вимовив:

— Ось мій перший скарб — Рубін Ахараджи. Розбий його, будь ласка, щоб я міг дістати другий...

Обличчя Атракса змінилося, виражаючи крайній ступінь здивування, й він вигукнув:

— Ось ЦЕ Рубін Ахараджи? Той самий, через зникнення якого тридцять років тому почалася війна зі Східним Королівством?

Асантал кивнув. Атракс, не вірячи власним вухам, вигукнув:

— Мати Первородних Богів, навіщо ж його розбивати???

Асантал нічого не сказав, лише без допомоги Алсі дошкандибав до кристала й, упавши в квіти біля підніжжя кристала, обійняв його й неголосно промовив:

— Любов моя, я знову до тебе прийшов!

Усередині кристала стала з’являтися червона клубова димка. І коли вона заповнила собою весь кристал зсередини, в ній виник високий жіночий образ із пишними грудьми та стегнами, на голові виднілися обриси рогів, а за спиною звивався хвіст.

Наступної миті образ матеріалізувався в дівчину з рожевою шкірою, білосніжними очима, довгим крученим волоссям синього кольору й надзвичайно красивим обличчям, риси якого злегка нагадували обличчя Асантала. Голову цієї дівчини справді оперізували два білосніжні кручені роги, а за спиною справді красувався вигнутий дугою тонкий хвіст.

Дівчина, ніжно усміхаючись, присіла й притулилася щокою до того місця, де до кристала прилягала щока Асантала. Але найчарівнішим був її голос. Незвичайно дзвінкий.