Глава Друга (продовження 22)

Атракс дивився на цю картину й не міг зрозуміти, що цьому грабіжникові потрібно від нього. І начебто не схожий на божевільного. Атракс недвірливо запитав:

— Що ти хочеш від мене?

Обличчя Асантала сяяло від радості, й він натхненно сказав:

— У мене в підвалі зберігається неймовірний скарб. Але щоб його дістати, треба розбити інший скарб, у якому він знаходиться. Я тебе благаю розбити перший скарб, щоб дістати другий! Я думаю, ти зможеш це зробити. Ніхто інший не зміг, а ти, я сподіваюся, зможеш! Ось моє прохання! Заради нього я готовий на все! Абсолютно на все, що ти скажеш!

Атракс нічого не зрозумів і зміряв недовірливим поглядом колишнього ватажка, який миттєво подобрішав. А ось Алсі, мабуть, зрозуміла й стривожено вигукнула:

— Але, пане! Це ж... А як же я! Ви ж тепер кинете мене!

Асантал, усміхаючись і витираючи сльози, що все ще текли, знову поцілував її ніжно в лоб і відповів:

— Нікого я не кину. Якщо наш пан виконає моє прохання, все буде добре! Все буде чудово!

Атракс скривив губи й відповів:

— Добре, я спробую розбити те, що ти хочеш, але в мене умова така: ти раз і назавжди покидаєш розбійницьке життя, а також простежиш, щоб ніхто з твого наброду більше не грабував! Зрозумів?

Асантал, не замислюючись, радісно вигукнув:

— Простіше простого! Відтепер я краще бруд їстиму, але про грабунок і не подумаю. Але ходімо вже швидше в підвал! Благаю!

Алсі допомогла своєму коханому зняти останню частину обладунків, і він, спираючись на її тендітну постать, пошкандибав у бік підвалу. Атракс, захопивши наплічну торбу, пішов за ним. Коли вони проминали трон, Сіґрід запитала, сама не розуміючи кого:

— Що ж нам тепер робити?

Атракс відповів:

— Ви вільні. А ти, Сіґрід, підеш зі мною в місто.

Потім додав:

— Я ось не зрозумію, якщо цей недоватажок сказав правду про камінь керування нашийниками, чого ви не покинули це місце давним-давно?

Усі три дівчини відвели погляд убік. Атракс запитально підняв брови й, знизавши плечима, пішов за Асанталом. Асантал же радісно вигукнув:

— Якщо дівчата хочуть, то нехай ідуть із нами. Я не проти, щоб усі побачили мій скарб.

Як би це не здавалося дивним, вся трійця вирішила піти.