Глава Друга (продовження 20)

— Так от, потворо, що я хочу сказати. Я зараз увімкну цей камінь, і всі троє задихнуться! А це, знаєш, що? Це Ріг Покори, який я відібрав у... у Шатокая! Він змусить моїх хлопців одночасно на тебе напасти, не відчуваючи страху смерті! І не треба навіть дмухати в нього, лише натиснути цей червоний символ!

Обличчя Атракса змінилося з награно розлюченого на сповнене похмурої рішучості. Він пригрозив Асанталу пальцем і сказав:

— Послухай мене уважно. Твоя зміїна підлість починає мене дуже засмучувати і злити! Якщо ти зараз не зупинишся, я за себе не ручатимуся!

Сіґрід, усе ще з заплаканим обличчям, ніяк не могла усвідомити, що непереможний Асантал програв так швидко й нищівно. Але коли вона почула похмуру погрозу Атракса на слова ватажка, вона внутрішнім чуттям відчула, що зараз станеться щось жахливе. Вона, не замислюючись, підскочила й скомандувала:

— Дівчата, хутчіш до трону! Сховаймося за ним!

Нічого не розуміючи, дві дівчини кинулися до трону, а Сіґрід, підхопивши Алсі, що билася в істериці біля ніг Асантала, теж стрибками попрямувала до трону. І, визираючи з-за нього, вона побачила, як Асантал, злобно усміхаючись, одночасно натиснув на камінь і потер червоний символ на розі. Вона відчула, що шию починає здавлювати нашийник, і в той же час усі грабіжники, як по команді, кинулися на Атракса. Вона почула в наростаючому реві збожеволілих грабіжників, як Атракс, скрививши губи, вигукнув:

— Ну, потворо!

А далі почало відбуватися щось таке, у реальність чого повірити було просто неможливо. Якщо їй здавалося, що страхітливий незнайомець рухався швидко, то зараз це було блискавично. Останній раз, коли вона побачила його чітко, це коли він виник перед Асанталом і прямо в його руках розчавив і камінь, і ріг. Але грабіжників це не зупинило. Потім Асантал, отримавши потужний удар ногою, покотився клубком, а блискавичний Атракс перескакував від грабіжника до грабіжника й завдавав по одному удару, від якого той падав, корчачись від болю. І водночас він встигав підлітати до Асантала й завдавати йому два-три удари та перескакував до нового грабіжника. Ця жахлива картина розправи однієї людини над величезною кількістю грабіжників вселяла первісний страх у серце Сіґрід.