Глава Друга (продовження 19)

Його обличчя спотворила жахлива гримаса, і він майже ревом закричав:

— Ось! Дивіться, мерзотники, що я зробив із вашим ватажком! Ви всі для мене ніщо! Гірші за жуків! Я зараз можу всіх розчавити, якщо захочу! Такого кінця для себе ви прагнули? Га? Хочете просто зараз тут здохнути, як ваш ватажок? Ваш нікчемний ватажок для мене слабший за хробака, а ви всі — пил! Я ось так можу вас усіх зараз здути!

Він поставив долоню перед собою й подув на неї.

Ця дія чомусь налякала багатьох грабіжників більше, ніж навіть ватажок, що лежав на підлозі, і вони, кидаючи зброю, почали намагатися втекти із зали. Атракс же продовжив, крокуючи сюди-туди:

— Я вас усіх запам'ятав! Усіх! Ви мені, разом із вашим ватажком-щеням, добряче набридли. Місто Харандар під моїм захистом! Якщо я хоч когось побачу за розбоєм, більше щадити не буду! У кого є мізки, підуть до Касима або Хасана. У кого їх немає — ваша справа! Відтепер ваша зграя розпущена! Негайно ж кидайте всю зброю на підлогу й геть звідси!

Але поки Атракс наводив жаху на навколишніх грабіжників, Асантал скинув щит і підвівся. В одній руці в нього був камінь керування рабськими нашийниками. В іншій — дивний, майстерно виконаний предмет у вигляді закрученого рога вугільно-чорного кольору з дивними символами на ньому.

Обличчя Асантала палало похмурою рішучістю. Він не помре тут, поки хоча б раз знову Її не побачить!

І Асантал голосно закричав:

— Ану, всім стояти!!! А ти, чудовисько, пошкодуєш, що приволоклося сюди!

Атракс розвернувся до Асантала, і той продовжив, похмуро усміхаючись:

— Я помітив, що тобі ці три повії чомусь небайдужі. Занадто ніжно ти з ними обійшовся. А вони справжні повії! Знаєш чому? Тому що кожного разу, коли я з кожною з них бився, щоб потім узяти в ліжку, я не носив камінь із собою! Він лежав на троні! Чому жодна з них не стягнула його й не розбила? Тоді всі троє спокійно пішли б. Ні ж бо, вони залишалися, програвали й віддавалися! Я сам цього не зрозумію, але, мабуть, їм самим це подобалося! А мені гидко від таких жінок! Справжні повії замаскувалися під войовниць! Ви мені гидкі всі троє! Як же я вас брав, які тільки вульгарності не вигадував, а ви все залишалися, хоча ваша воля у вас же перед носом була! Мерзенні повії!