Глава Друга (продовження 15)

Цієї ж миті Атракс відпустив Мефіль, випростався й сказав:

– Ну от, я переміг! Перша дівчина моя. Вона далі не зможе битися. Тож ти виходиш тепер на бій?

Асантал, потираючи гладко виголене підборіддя, задумливо відповів:

– А ти непоганий... Дуже навіть непоганий. У мене залишилися ще дві дівчини, вони з тобою битимуться, а я поспостерігаю за тобою. Тільки умови тепер інші. Хто тебе переможе, буде вільний. Так вони будуть лютіше битися. Гедрун, ти наступна!

Атракс відповів:

– Ну добре, тоді й я дівчаткам покажу щось страшніше за ухиляння.

Мефіль, почувши це, знову верескнула. Вона не могла підвестися, чи то від страху, чи то від безсилля, вона сама не розуміла. Вона могла зараз лише одне — не відводити погляд від цього жахливого незнайомця. Ніхто в цьому залі не розуміє, включаючи Асантала, наскільки сильний цей незнайомець. Вона хотіла кричати, щоб усі тікали, рятувалися, не наближалися до нього, але замість цього просто мовчки лежала на підлозі, не відриваючи погляд від Атракса.

А Гедрун злегка пригнулася й, переминаючись з ноги на ногу, розраховувала варіанти атаки. Вона билася з Мефіль і перемагала її. Мефіль — складний противник, але так граючись просто її повалити без жодного удару... Треба придумати тактику. Він дуже швидкий, надзвичайно швидкий, значить, працювати треба в конусі перед собою, постійно атакуючи. До того ж бронзитовий спис так просто з рук не вибити, як кинджали. Значить, безперервні удари! Від них не ухилитися.

Вона вирішила так і кинулася в бій. Атракс так і стоїть біля Мефіль. Ось різкий обманний удар! Його не можна передбачити, тільки відступити, але вона буде його переслідувати, і коли він спіткнеться, завдасть смертельного удару. Гедрун видала бойовий рев, і вістря списа...

Атракс просто схопив древко списа й, різко вирвавши його з рук Гедрун так, що вона мало не впала, зігнув його півколом і викинув убік. Наступної миті він схопив правою рукою нагрудну броню амазонки. Його пальці встромилися в дублену шкіру, мов у масло. Він підняв амазонку, що перебувала в мовчазному жаху, над землею й різко опустив на землю поруч із Мефіль. Але перед самим ударом тіла об плити він притримав голову та спину Гедрун, і вона м'якше відчула це різке приземлення.

Амазонка була повержена в усіх сенсах. Вона просто лежала мовчки на підлозі, розкинувши ноги й руки вбоки, відчуваючи холод по всьому тілу від усвідомлення того, що цей незнайомець міг зробити з нею що завгодно. Вона відчула, як до неї пригорнулася тремтяча Мефіль.