Глава Друга ( продовження 8)

Через якийсь час почулися крики:

– Ватажок сказав впустити його, але триматися подалі й усіх лучників сюди! Відчиняйте ворота! Сам іди, відчиняй! Ватажок сказав пустити, щоб тебе Ібліс зжер! Ну так тобі сказав – ти й відчиняй! Ні, ти відчиняй зараз же, проклятий смердючий шакал!

Такої затримки Атракс не міг прийняти. Він уперся в один зі щитів і прокричав:

– Я сам заходжу! – І натиснув на нього, упершись ногами.

На подив для Атракса, щит легко піддався. Десь зверху щось тріснуло, і щит упав усередину. Звідусіль почулася лайка та звуки спотикаючогося бігу розбійників, що віддалялися від арки. Хтось здалеку закричав:

– Демон ламає ворота! Назад, зараз же всі назад! Лучники, вашу матір, куди ви біжите!??

Атракс, ступаючи по щиту, увійшов до замку. Поруч із ним не було жодного розбійника, зате в дальньому кутку вони збилися в купку, виставивши мечі, ятагани та списи вперед. А на другому ярусі так само в купу збилися лучники. Вони намагалися в нього цілитися, але штовхалися плечима. І ось через цю штовханину рука лучника не витримала натягу й відпустила свистячу стрілу в бік Атракса.

Він оцінив, що стріла має потрапити в область паху. Він зробив невеликий різкий крок убік і продовжив наближатися до розбійників. Стріла пройшла між тілом і лівою рукою, але з такої відстані та ще й переляканими очима розбійникам здалося, що стріла пройшла крізь незнайомця. Хтось із лучників закричав:

– Стріли його не беруть! Відступаємо до тронної зали зараз же, інакше всі поляжемо тут.

Атракс, продовжуючи неквапливо наближатися, похитав головою. Нещасні перелякані виродки. І це те життя, заради якого вони з'явилися на цей світ? Як тварини збиватися в напівголодні зграї та нападати на людей і села, щоб втамувати голод і низькі пристрасті? Дуже сумне видовище.

Розбійники, нагнітаючи одне одному панічний стан, спотикаючись, кинулися всередину споруди. Атракс так само неквапливо перетнув прямокутний двір, вистелений ідеально рівними кам'яними плитами. Атракс здивувався такому ідеальному припасуванню цих плит одна до одної і тому, наскільки ідеально рівна їхня поверхня, хоч і засмічена життєдіяльністю розбійників. Наскільки ж майстерними були архітектори та будівельники, коли виліплювали цю дивовижну споруду...