Глава Друга ( продовження 1)

Від цих щирих слів у Хасана схопило горло, і він ледве стримав сльози. За все життя не чув він на свою адресу нормальних, добрих слів. Та й сам він завжди був скупий на добре слово. А цей дивак тільки добрими, сердечними та по-батьківськи простими словами й висловлюється. Хасан перевів погляд у море й сказав:

— Хоч я більше й не вважаю тебе янголом, але вплив на людей ти маєш, звичайно, дуже дивний. Ти як скажеш щось, так одразу на сльозу й тягне. Наче й немає нічого особливого в сказаному, а відчувається так, немов люблячий батько прощає сина-шибеника. Я вже вкотре, спілкуючись із тобою, хочу хникати, як дитя, й більше того — не соромлюся цього...

У цей момент Атракс усміхнувся, поклав йому руку на плече й злегка потріпав, усміхаючись, відповів:

— Ну, так це ж добре, друже мій Хасане. Це означає, що ти людина, а не бездушна кам’янка. Це означає, що ти живий, і серце в тебе живе. А отже, тепер у тебе все буде добре. Забувай своє минуле життя, як страшний сон.

Хасан різко відвернув голову вбік, щоб приховати чергову мимовільну сльозу, що підступала. І треба ж таке! Цього разу не слова, але дотик Атракса сколихнув усе всередині. Цього разу його рука була м'якою, теплою і... дружньою. Ще зовсім недавно вони були чужими людьми й ворогами. А зараз, завдяки Атраксу, він має все для звичайного людського життя.

І тут Хасан зрозумів, чому в організмі відбувалася така реакція, як мимовільні сльози. Все, що робив Атракс, було незаслужено приємним. Розум розумів, що не заслуговує такої всепрощаючої безкорисливої доброти до себе. А ось душа, незважаючи ні на що, жадала такого співчуття, немов стомлений подорожній прагне ковтка води.

Хасан похитав головою й сказав:

— Як у тебе так виходить поводитися з людьми? Я не збагну, чому в тобі стільки добра.

Атракс знизав плечима й відповів:

— У мене немає ненависті до людей. Гнів є, а ненависті немає. Люди дуже часто проявляють слабкість, спокушаючись на мерзенні вчинки, потім мучаться й помирають, так і не дочекавшись прощення. А насправді всім нам не треба чекати прощення небес, нам треба пробачити себе й покаятися за життя. І все!