Глава Перша ( продовження 16)

І що в подальшому переїдуть до власного будинку ближче до торгового кварталу. А там, може, й про дітей думати можна...

Чим довше тривав вечір, тим більш хмільними ставали господарі дому, вживаючи персикове та сливове вина. А Касим неодноразово підносив хвалебні молитви Всевишньому Ільніру за те, що у своїх Святих Ученнях не забороняв вживати вино.

І ось вино в крові Касима досягло того рівня, коли допомогло розвіяти страх перед обговоренням питань, що його хвилювали. Він зробив ще один упевнений ковток із декоративно прикрашеного металевого келиха, витер губи й знову, майже лежачи на столі, невпевнено спираючись на праву руку, з усмішкою звернувся до Атракса:

– Послухай, Атраксе. Я давно хотів з'ясувати для себе одну ситуацію. Ось ти нас іноді навідуєш. Ми сидимо, наче старі добрі друзі. Наче нормальні люди. Але ж насправді ми з Сабілою вбивці, на чиїх руках кров багатьох людей. Ми давно пропащі люди, навіть якщо і з другим шансом на життя. Невже тобі не гидко нас бачити? Скажи чесно, що ти відчуваєш щодо нас?

Сабіла вся завмерла, чекаючи відповіді, потайки піднявши очі на Атракса. Що він ще може до них відчувати? Це ж очевидно, що можна відчувати до таких покидьків суспільства, як вони! Але вона зі страхом чекала очевидної відповіді.

Атракс провів рукою по бороді й відповів:

– Я відчуваю жаль. Жаль від того, що не зустрів вас раніше, щоб уберегти ваші життя від гірких невідворотних помилок, які змусила зробити власна слабкість і несправедливість життя. А ще я радію, як дитина, коли бачу, як ви скинули з себе зотлілі (або гниючі) кайдани колишнього життя й стали жити як нормальні люди. Радію від того, якими добрими й хорошими людьми ви є насправді. А гріхи вашого життя нехай будуть на совісті Всевишнього Ільніра. Ось що я відчуваю, друже мій Касиме.

Від почутого сльози потоком бризнули з очей Сабіли, й вона, схлипуючи, уткнулася в руку Атракса. Очі Касима також миттєво стали вологими, але сльози він стримав. Ці слова Атракса так глибоко проникли в їхні серця, мов стріли. Людина Атракс чи справді Янгол, але таке сердечне, таке душевне ставлення, як до рідних людей, вичавлювало сльози радості та вдячності з найглибших надр єства.