Глава перша (продовження 14)

І Касим почув тихий сумний голос своєї дорогоцінної Сабіли:

— Касиме, скажи, будь ласка, я настільки тобі огидна, що ти завжди повертаєшся додому так пізно, аби не бачити мене?

Касим не міг нічого відповісти, тому що йому просто забракло подиху. А Сабіла продовжила:

— Я знаю, що я брудна повія, та ще й вбивця. Вибач, що мусиш ділити дім зі мною. Але Атракс дав нам другий шанс і сказав, що скоро й мені знайде житло. Тому...

Під час цих слів Касим згадав пораду Атракса. Якщо він зараз їй не освідчиться, то втратить її назавжди, і якийсь солоденький юнак радітиме життю з його коханою. Не допустити цього! І нехай після цього він буде їй огидний. Він просто піде назавжди з дому, щоб не створювати їй незручностей.

Касим різко обернувся й, узявши Сабілу за плечі, хрипким здавленим голосом випалив те, що було в нього на серці:

— Я люблю тебе! Я ніколи в житті не любив жодну жінку! А в тебе закохався, як молокосос, з першого погляду! Я не можу сидіти вдома, тому що не можу спокійно на тебе дивитися. Ти настільки прекрасна, що людство не придумало слів, аби описати твою красу. Я старий, пошарпаний життям розбійник, але так сильно в тебе закоханий, що серце стискає мені груди, і я не можу дихати. Мені байдуже на те, що несправедливе життя змусило тебе робити, але я готовий життя за тебе віддати хоч зараз, якщо ти так скажеш. Я виріжу собі прокляте старе серце й кину до твоїх ніг. Це не страшно. Страшно бути з коханою людиною так близько й бути їй цілком байдужим!

Касим сказав усе, на що був здатен на ту мить. Подих його знову зник, і він просто дивився в прекрасне обличчя Сабіли й помітив, що по її щоках течуть сльози. Наступної миті вона спритним рухом обвила своїми руками його шию й, притулившись до його щоки своєю щокою, прошепотіла ніжним голосом на вухо:

— Дякую тобі, любий мій Касиме, за ці слова. І будь тепер спокійний — я поділяю твої почуття, тому що вони схожі на мої.

Почувши таке, Касим відчув, що зараз знепритомніє...

Касим, зайшовши до будинку, наблизився до застиглої Сабіли й від щирого серця поцілував її в мокру від сліз щоку, тихо сказавши:

— Здрастуй, кохана.

Потім додав уже голосніше:

— Я переодягнуся, і накриємо стіл. Атраксе, заходь уже, будь ласка, або Сабіла так до ранку простоїть.

Атракс неквапливо зайшов до оселі й, знявши сандалі, наблизився до Сабіли й, погладивши її по голові, усміхаючись, сказав:

— Привіт, Сабіло, чудово виглядаєш!

Ці слова вивели Сабілу зі ступору, і вона кинулася до Атракса, обійняла й, уткнувшись йому в груди, промовила:

— Ти прийшов! Знову прийшов, мій добрий Янголе!

Атракс знову по-батьківськи погладив Сабілу по голові й сказав:

— Звичайно, прийшов, я ж обіцяв, що прийду. Але я не Янгол. Я звичайна людина. І... Сабіло, хіба Касиму буде приємно бачити, як ти обіймаєш іншого чоловіка?

Сабіла, не віднімаючи обличчя від грудей, мотнула головою й сказала:

— Ти не інший чоловік. Ти наш Янгол. А Касим сам би до тебе прилип з обіймами, якби ти дозволив.